Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

Я вирішив відкласти її випробування до іншого випадку, але тепер мусив поводитися з нею, як із зарядженою зброєю, оскільки в жодному з фільмів не бачив, як її ставити на запобігання від пострілів.

Вирушаючи в дорогу гвинтівку цього разу я повісив спереду через голову і плече, щоб постійно мати можливість її контролювати. Ряднину скрутив у подобу великого сувою та повісив собі на шию кінцями вперед. Я вирішив обійти болото ліворуч і вже віддалившись від місця своєї ночівлі на значну відстань, зупинився щоб ще раз окинути поглядом це місце. Від землі піднімалася напівпрозора імла з якої на віддалі чудернацьким звіром виділялась танкова башта з задертою догори гарматою. Я ще раз згадав своє передранкове божевілля і холодок пробіг мені між лопаток. Пережитий вночі досвід тепер здавався найстрашнішим з усього того, з чим до цього мені довелось стикнутися в Індастрізі.

Хоча, мабуть не лише в Індастрізі.

21

Я брів якоюсь заплутаною в засохлих будяках стежкою. Чим далі, тим більше на шляху зустрічались сліди діяльності людини: залізобетонні конструкції найрізноманітніших форм, цистерни, дерев’яні ящики, шматки колючого дроту, зламані меблі і багато всілякого мотлоху. Я свідомо облишив ґрунтову дорогу, на яку вийшов полишаючи луки і яка тепер мала бути всього за кілька десятків метрів ліворуч. В цьому ж місці я залишався практично непомітний з дороги і це мені додавало впевненості.

Сонце піднялось досить високо, щоб вивітрити з голови нічне сум’яття, проте я й досі залишався без їжі та питва і почувався як ніколи виснаженим. Короткий відтинок раціонального мислення знову змінився загальним отупінням і я просто переставляв ноги як заведений механізм слідуючи звивистій стежині та не намагаючись дати звіт тому, що відбувається навкруги.

А навкруги стояла незвичайна тиша, яка порушувалась шурханням моїх ніг по траві. Через деякий час зарослі будяків змінилися великою ділянкою, майже повністю вкритою залізобетонними блоками з квадратними отворами-колодязями. Ці отвори були симетрично розташовані з обох боків від доріжки і зяяли темрявою, з чого я зробив висновок, що вони досить глибокі. Та я навіть і не думав підходити ближче, щоб це перевірити, байдуже пройшовши повз них. Далі стежина пролягала під довгим залізним ангаром без передньої і задньої частини. Всередині були насипи світлої речовини з різким хімічним запахом. За цим накриттям стежка звертала ліворуч і пролягала по імпровізованому містку, що представляв собою залізобетонну шпалу перекинуту через рівчак дном якого стікала якась жовтувата рідина. Далі то тут, то там лежали розкиданими велетенські дерев’яні котушки, а праворуч, крім того, в заростях бур’янів лежали складеними одна на одну залізобетонні конструкції перекриття трикутної форми. Лише на мить відволікшись на це, я несподівано перечепився через рейку залізничної колії, дерев’яні шпали якої майже повністю сховались в землі. Попереду вийнятими віконними та дверними рамами розмістилась будівля з червоної цегли, та стежина завчасно звертала праворуч від неї, занурюючи мене в високі зарослі бур’янів, в яких де-не-де, густо заплетені хмелем і диким виноградом поодиноко стояли занедбані яблуні…

Яблука! Я знову ніби пробудився зі сну і за мить поринув в ці куширі не зважаючи на подразнення шкіри від хмелю. Вже під першою ж яблунею, що без належного догляду давно здичавіла, я знайшов цілий насип невеличких жовтавих плодів, які в переважній більшості були підгнилими та добре поїденими червами. Звісно, це мене не могло зупинити. Яблук було вдосталь і я шукав більш ціліші, де ще залишалось що поїсти. На смак я навіть не зважав, хоча здається яблука мали гіркуватий присмак шкірки і майже позбавлену смаку внутрішню частину. Через якийсь час долі вже була купа надгризених яблук і я змусив себе перерватися. Одночасно стравохід обпекло різкою печією, а шлунок озвався неприємним відчуттям нудоти.

Попередня
-= 103 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!