Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > ІНДАСТРІЗ

• Та так воно мабуть і є, - продовжив він нічого не дочекавшись від мене. – Та хто я такий? Я тільки виконую накази! Ти понімаєш це? Не буде мене, прийде якийсь Юра-садіст і шо, - лучше буде? А ми тільки наводимо тут порядок. І ми де́ржим його, як мо́жем, понімаєш? Да, всяке буває. В нас є правила. Жистокі, але правила і чистоплюям у нас не місце. Закон - це закон, знаєш таке? Отож! Бо іначе – хаос. Знаєш, щоб було б, якби не ми?

Майборода поглянув на мене, мабуть знову не стільки для того, щоб почути мою відповідь, скільки для того, щоб переконатись, що я розумію, про що він говорить.

• Ми шо? Прийшли «зачистили» і все. В нас робота така. Зато́ тут такі відморозки є, шо ми проти них «бюро добрих услуг». Поняв? Наркомани, опять же ш… Тут… – здавалось, йому бракує слів, щоб виразити все те, що він хотів сказати.

Я продовжував мовчати і не розумів, до чого тут ця сповідь і виправдання. Звісно, жорстокість породжує жорстокість, але моя пам’ять знову і знову повертала мені відчуття тіла жінки, яка конала у мене на спині намагаючись вдихнути останні ковтки повітря простреленими легенями, і я не бачив жодних причин виправдовувати розстріл беззбройних людей. Одночасно, як це не було бридко мені самому, я вже був готовий до того, щоб висловити йому якусь підтримку, адже вбитих до життя не повернеш, зате мені ще можна врятуватися і я мушу скористатись будь-яким шансом.

• Тут другі́ правила і закони, - врешті продовжив він. - Сьогодні вже були сформіровані штрафні бригади, які повезли на кар’єр. Це не те, що ви бачили, коли йшли сюди. Це зовсім друге́… і набагато дальше отсю́да. Там ніхто не тікає, а хто тікає, то… це і є моя робота.

Він уважно поглянув на мене і після короткої паузи продовжив:

• Скоріш за все вас завтра туди то́же заберуть. Як доповнення. Тут роботи більше немає. Ти, - вказав він на мене, - як я понімаю, людина случайна, до «Алмаза» ніякого відношення не маєш і нічого йому не до́лжен. І ти, пока́ шо, ніде і ніяк не чи́слишся.

• То я можу бути вільним? – з надією запитав я.

• Ні!

Постала пауза. Я не міг зрозуміти, на що він натякає, а він продовжував мовчати, ніби обмізковуючи, як більш дохідливіше висловити свою думку.

• Тебе ж привезли сюда не просто так. Да? Да! Просто так сюди нікого не привозять. До того ж, я не маю права когось отпускать. Я ловлю людей, а не відпускаю.

Він поглянув на мене і цього разу я не відводив очі, уважно спостерігаючи за тим, як він добирає слова і ще більше переконуючись в його добрих намірах щодо мене.

• В мене немає прямих обя́занностей держа́ть вас тут, хотя́ для таких слу́чаїв у нас і є спеціальний барак, а всіх, хто тиняється на території без документів ми заде́ржуєм «до вияснє́нія». Однак, повторюсь, це не режимний об’єкт, а ти, пока́ ще, ніде не значишся як «робоча одиниця», яку на́да ловить.

• Здається я вас зрозумів, - відповів я.

• І кстаті, мені звони́ли, сюди завтра Скирда хоче приїхать. Допросить йому когось на́да. Не знаєш, кого? - Майборода вперше за всю розмову мені посміхнувся. - Сцить тепер, падло, їхать сюда, а їде. Ну та не сам буде, ясно.

Несподівано він встав і я піднявся слідом за ним. Поглянувши на свій годинник на руці він продовжив.

Попередня
-= 90 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!