Слава ЗСУ!

Точнісінько як і розраховував Ленґдон, під шаром гесо справді було сховано дещо: іще один шар каліграфічних літер. їх виявилося дев’ять, і були вони написані просто на блідо-жовтій поверхні оригінального шару гіпсу.

Одначе цього разу літери утворювали слово.

розділ 58

Одержимий? — здивувалася Сієнна. — Щось я не розумію.

«Я також не дуже розумію», — подумав Ленґдон, придивившись до тексту, що матеріалізувався з-під літер Р, — то було одне слово, написане на звороті Дантового чола.

Одержимий

— Це як «одержимий дияволом», еге ж? — спитала Сієнна.

Можливо. Ленґдон поглянув угору на мозаїчного сатану, що поглинав душі нещасних, які так і не змогли очиститися від гріха. «Данте… — одержимий»? Це звучало зовсім безглуздо.

— Там має бути більше, — висловила Сієнна свою здогадку і, взявши в Ленґдона маску, пильно придивилася до мої. Через кілька секунд ствердно закивала.

— Так, лишень поглянь на кінці цього слова — там має бути більше тексту з кожного боку.

Ленґдон знову поглянув на слово — і помітив слабкі сліди додаткового тексту, який виступав із кожного боку слона «одержимий».

Сієнна хутко схопила рушник і заходилася просякати вологою тканиною довкола цього слова, аж поки поруч не з'явилися нові слова, написані трохи вигнутим рядком.

Виявилося, що англійське слово «possessed», тобто «одержимий», у контексті з прийменником «of», який проступив поряд, набуло іншого значення — «той, що має, або молодіє».

І вийшло отаке:

Гей, ви, хто розум сильний має

Ленґдон стиха присвиснув.

— Гей, ви, хто розум сильний має… дотримуйтесь порад, які я тут сховав… під покривалом із віршів незрозумілих…

Сієнна отетеріло витріщилася на нього.

— Перепрошую?

— Це рядок із найвідомішої строфи Дантового «Пекла», — збуджено відповів Ленґдон. — У ньому Данте закликає найрозумніших зі своїх читачів шукати мудрість, схо- вану в його загадкових віршах.

Ленґдон часто цитував цей рядок на лекціях, присвячених літературному символізму, бо це був надзвичайно вдалий приклад того, як автор вимахує руками й вигукує: «Агов, читачі! Тут, у моєму творі, є подвійне значення!»

Сієнна заходилася ще енергійніше терти тильний бік маски.

Агов, обережніше! — застогнав її Ленґдон.

— Маєш рацію, — заявила вона, заповзято стираючи гесо. — Решта цієї цитати є тут, точнісінько як ти її навів. — Вона зробила паузу і, зануривши рушник у купіль, прополоскала його.

Ленґдон незадоволено поглянув на воду в купелі, яка побіліла від розчиненого в ній гесо. «Нехай вибачить нам Сан- Джованні», — подумав він, відчувши сором через те, що священна купіль використовується тепер як раковина.

Сієнна підняла з купелі рушник, із якого рясно капала вода. Майже не викручуючи його, вона знову приклала мокру тканину до центру внутрішнього боку маски й стала терти її так, наче то була супова миска.

— Сієнно! — застеріг її Ленґдон. — Це ж давній…

— Увесь зворотний бік вкритий текстом, — заявила вона, вишкрябуючи нутро маски. — І він написаний якось… — Вона замовкла, схиливши голову ліворуч і повернувши маску праворуч, немов намагалася прочитати з боку вбік.

— Як він написаний? — прискіпливо спитав Ленґдон, не бачачи тексту.

Сієнна нарешті вичистила зворотний бік маски й витерла його сухим рушником. А потім поклала експонат перед Ленґ- доном, щоби вони обоє могли побачити результат її роботи.

Коли професор поглянув на вичищений внутрішній бік посмертної маски Данте, у нього аж дух перехопило. Уся її увігнута поверхня була вкрита текстом загальним обсягом близько ста слів. Починаючись угорі з фрази «Гей ви, хто розум сильний має», напис продовжувався єдиним безперервним рядком, скручуючись дугою вниз, до правого боку маски, де перевертався догори дриґом і проходив низом, а потім знову піднімався лівим боком до початку, звідки повторював цей самий шлях, але вже рухаючись трохи вужчим колом.

Цей контур тексту химерним чином нагадував спіральний шлях, що пролягав горою Чистилище до раю. Ленґдон, як знавець символів, миттєво розпізнав цю спіраль. Архімедова спіраль за годинниковою стрілкою. Він також підмітив, що число обертів від найпершого слова «Гей» і до останньої крапки в центрі теж було цілком очікуваним і знайомим.

Дев’ять.

Затамувавши віддих, Ленґдон повільно обертав маску, читаючи текст, який скручувався дедалі щільніше увігнутою поверхнею й закінчувався у центрі.