Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Інферно

Колись Ленґдон був на прийомі, влаштованому з нагоди «зіркового» весілля на історичній фермі Ранімед у Нью- Гемпширі, де з’явився на світ жеребець Дансез Імідж — єдиний переможець за всю історію «Кентуккі-дербі», якого дискваліфікували. Як розкішним делікатесом гостей почастували виступом кінної театральної трупи «Поза маскою» — то було приголомшливе видовище, під час якого вершники постали в ефектних венеціанських костюмах, а їхні обличчя ховалися під масками вольто інтеро. Трупа гарцювала на конях фризької породи — то були найбільші скакуни, яких коли-небудь доводилося бачити Ленґдону. Ці коні гігантської статури гуркотіли полем, створюючи перед очима глядачів розпливчасте полотно з бугристих тремтячих м’язів, масивних копит, вкритих зверху довгими пасмами шерсті, і грив три фути завдовжки, що майоріли, подовжуючи їхні граціозні шиї.

Краса цих створінь так вразила Ленґдона, що він, повернувшись додому, знайшов про них інформацію в Інтернеті та відкрив для себе породу, яка колись була у фаворі в середньовічних королів. Цих могутніх тварин використовували як військових коней, і нещодавно цю породу врятували від цілковитого вимирання. Відомі, як Equus robustus, коні цієї породи дістали сучасну назву, фризька, на честь своєї батьківщини Фризландії — голландської провінції, де народився чудовий художник-графік М. К. Ешер.

Виявилося, що саме могутні тіла давніх фризьких коней і створювали мускулисту естетику коней Сан-Марко у Венеції. Згідно з даними веб-сторінки, вони були такими красивими, що стали найчастіше грабованим мистецьким витвором в історії людства.

Раніше Ленґдон вважав, що ця сумнівна пальма першості належить гентському вівтарю, і тому ненадовго зайшов на веб-сторінку ARCA — Асоціації дослідників злочинів проти мистецтва, але не знайшов там якогось чіткого ранжиру, хоча той веб-сайт містив стислу історію непростого життя цієї скульптурної композиції, що стала об’єктом грабунку та мародерства.

Четвірка мідних коней була відлита в четвертому сторіччі невідомим грецьким скульптором на острові Хіос, там вони залишалися доти, поки Феодосій Другий не привіз їх на виставку, влаштовану на Гіподромі. А під час Четвертого хрестового походу, коли венеціанські війська захопили Константинополь, тодішній правлячий дож наказав перевезти четвірку безцінних коней кораблем аж до Венеції, що було завданням на грані неможливого, зважаючи на розмір коней і їхню вагу. Коні прибули до Венеції тисяча двісті п’ятдесят четвертого року, і їх встановили перед фасадом бизиліки Сан-Марко.

Півтисячі років по тому, тисяча сімсот дев’яносто сьомого року, Наполеон підкорив Венецію й забрав тих коней, їх перевезли до Парижа й поставили на Тріумфальну арку. Насамкінець, тисяча вісімсот п’ятнадцятого року, коли Наполеон зазнав поразки під Ватерлоо й був запроторений у вигнання, коней зняли з Тріумфальної арки й перевезли морем на баржі назад до Венеції, де й встановили на фронтальному балконі базиліки Сан-Марко.

Хоча Ленґдон і був у загальних рисах обізнаний з історією цих коней, сайт ARCA містив відомості, які його просто ошелешили.

Декоративні хомути начепили на шиї коней венеціанці тисяча двісті четвертого року, щоб приховати ті місця, де голови були відрізані, — це полегшило їх транспортування морем із Константинополя до Венеції.

«Венеціанський дож наказав відрізати голови коням Сан- Марко?» Для Ленґдона таке було немислимим.

— Роберте! — гукнула Сієнна.

Ленґдон виринув зі своїх думок і побачив, що до нього крізь натовп проштовхується Сієнна, а поруч із нею дибає Ферріс.

— Коні, що в поемі! — збуджено вигукнув Ленґдон. — Я все вирахував!

— Що ти вирахував? — якось непевно спитала Сієнна.

— Ми ж шукаємо зрадливого дожа, який відрізав голови коням?!

— Так, шукаємо.

— У поемі йдеться не про живих коней. — Ленґдон показав рукою на фасад базиліки Сан-Марко, де надвечірній промінь яскраво освітлював чотири кінні статуї. — У ній ідеться про оцих коней!


розділ 73


А на борту яхти «Мендаціум» у доктора Елізабет Сінскі тремтіли руки. Вони дивилися відео в кабінеті Начальника, і хоча в її житті було чимало лячних моментів, це незбагненне відео, зняте Бертраном Цобрістом незадовго до самогубства, війнуло холодним подихом смерті.

Перед нею на екрані погойдувалася дзьобата тінь, спроектована на вкриту краплями води стіну підземної печери. Силует промовляв, гордливо описуючи свій шедевр під назвою «Інферно», який мав врятувати світ через відсорту- вання зайвого населення.

Попередня
-= 142 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар