Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Інферно

Цього разу безпілотник пролетів ближче, і Ленґдона на мить поглинули зневіра й втома. Усвідомлення того, що він не вибачався, бо нічого не скоїв, не додавало йому бажання тікати від поліції.

— Рано чи пізно вони таки мене спіймають, Сієнно, — сказав Ленґдон. — Можливо, мені краще не тікати.

Сієнна поглянула на нього з тривогою.

— Роберте, щоразу, коли ти зупиняєшся, хтось у тебе стріляє! Тобі треба дізнатися, у яку гру тебе втягнули. Треба поглянути на ту фреску Вазарі та сподіватися, що це оживить твою пам’ять. Імовірно, це допоможе тобі пригадати, звідки взявся цей проектор і чому ти його із собою носив.

Ленґдону пригадалася жінка зі шпичастим волоссям, яка холоднокровно вбила лікаря Марконі… вояків, які стріляли в них… італійську поліцію, якої повно біля Порта Романа… а тут ще цей розвідувальний гелікоптер дзижчить у них над головами… Він замовк, потираючи втомлені очі й розмірковуючи над варіантами своїх потенційних дій.

— Роберте! — уже гучніше мовила Сієнна. — Є ще одне… тс, що здавалося неістотним, але тепер, мабуть, може стати дуже важливою обставиною.

Ленґдон підвів на неї погляд, занепокоєно зреагувавши на серйозність тону.

— Я хотіла сказати тобі це у квартирі, — продовжила вона, — але…

— Але що?

Сієнна стиснула губи, і на її обличчі з’явився сконфужений вираз.

— Коли ти прибув до шпиталю, ти марив і намагався говорити.

— Так, — сказав Ленґдон. — Я мимрив: «Вазарі, Вазарі».

— Так, але до того… до того, як ми увімкнули диктофон, у перші хвилини ти сказав одну річ, яка мені запам’яталася. Ти сказав це лише один раз, але я впевнена, що правильно зрозуміла тебе.

— І що ж я сказав?

Сієнна зиркнула вгору на безпілотник, а потім знову поглянула на Ленґдона.

— Ти сказав «Я маю ключа до тієї знахідки… якщо я зазнаю невдачі, то все помре».

Утративши дар мови, Ленґдон ошелешено витріщився на неї.

А Сієнна казала далі:

— Я гадала тоді, що ти мав на увазі той предмет у піджаку, але не впевнена в цьому…

«Якщо я зазнаю невдачі, то все помре?» Ці слова наче батогом вдарили Ленґдона. Нав’язливі картини смерті знову замерехтіли перед його очима… Дантове пекло, символ біо- небезпеки, чумний лікар. І знову — лице тої прекрасної срібноволосої жінки, яка гукала його з протилежного боку ріки, благально простягаючи руки.

Шукай — і знайдеш! Час спливає!

Голос Сієнни повернув його до реальності.

Те, на що може врешті-решт вказати цей проектор… або те, що ти намагаєшся знайти, — це має бути щось украй небезпечне. Те, що якісь люди намагаються нас вбити… — Її голос затремтів, і вона трохи помовчала, відновлюючи душевну рівновагу. — Задумайся над цим. Вони просто взяли й вистрелили в тебе серед білого дня… стріляли в мене — безневинного очевидця. Схоже, ніхто з них не збирається розмовляти, вести якісь перемовини. Уряд твоєї країни також напустився на тебе… ти покликав їх на допомогу, а вони натомість послали до тебе вбивцю.

Ленґдон стояв, мовчки втупившись розгубленим поглядом у землю. Чи консульство надало вбивці інформацію про місцеперебування Ленґдона, чи само послало його туди — не мало значення. Результат був той самий.

«Уряд моєї країни — не на моєму боці. — Ленґдон зазирнув у карі очі Сієнни й побачив у них хоробрість. — У яку ж халепу я її втягнув!»

— Хотілося б знати, що ми шукаємо. Це допомогло б вибудувати логічну схему подій, — сказав він уголос.

Сієнна кивнула.

— Що б ми не шукали, ми маємо це знайти. Принаймні це дасть нам точку опори.

Заперечити її логіку було важко. Проте Ленґдон однаково відчував якесь невиразне занепокоєння. «Якщо я зазнаю невдачі, то все помре». Увесь ранок професор мав справу з моторошними символами біологічної небезпеки, чуми й Дантового пекла. Зрозуміло, що він не мав уявлення, що шукати, але було б наївно не враховувати хоча б можливість того, що ситуація стосується якоїсь смертоносної хвороби або широкомасштабної біологічної загрози. Але якщо це так, тоді чому уряд його країни намагається знищити його?

«Може, вони вважають, що я причетний до потенційного нападу?»

А це взагалі безглуздо. Тут відбувається щось інше.

Ленґдон знову подумав про срібноволосу жінку.

— А ще ота жінка з моїх видінь… Я відчуваю потребу знайти її.

— Тоді довірся своїм почуттям, — сказала Сієнна. — У цій ситуації найкращий компас — це твоя підсвідомість. Це ж основи психології: якщо тваринний інстинкт підказує тобі, що ти маєш вірити тій жінці, то, як на мене, мусиш робити те, що вона наказує тобі.

Попередня
-= 50 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар