Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Інферно

Ленґдон знав, що це загадкове студіоло споруджене у традиціях «кімнати курйозів». Майже всі його картини мали потаємні завіси й відчинялися, розкриваючи потаємні шафки, де герцог тримав свої химерні скарби, які становили для нього інтерес: зразки рідкісних мінералів, красиві пташині пера, чудово збережену викопну мушлю головоногого молюска і навіть, якщо вірити чуткам, велику гомілкову кістку якогось монаха, прикрашену кутим сріблом.

Ленґдон підозрював, що всі ці скарби, на жаль, було вилучено давним-давно, а окрім діамантового черепа, який тут колись виставлявся, ніяких інших частин людського скелета він у кабінеті не бачив.

Гучний ляскіт дверей у протилежному кінці залу перервав хід його думок. Долівкою дрібно зацокотіли кроки.

— Signore! — вигукнув сердитий голос. — II salone non е aperto!

Ленґдон обернувся й побачив, що до нього суне жінка, явно з місцевого персоналу. Вона була маленька й мала коротке каштанове волосся. А ще вона була дуже-дуже вагітна. Жінка йшла до них рішучою ходою, цокаючи пальцем по своєму годиннику й щось вигукуючи про те, що зал іще зачинений для відвідувачів. Наблизившись до Ленґдона й зустрівшись із ним поглядом, вона заклякла, як укопана, й ошелешено затулила рот рукою.

— Професоре Ленґдон! — вигукнула вона сконфужено. — Мені так шкода! А я й не знала, що ви тут! Ласкаво просимо до нас знову!

Ленґдон заціпенів.

Він анітрохи не сумнівався, що бачить цю жінку вперше її житті.


Розділ 37


Я ледь упізнала вас, професоре! — захоплено вигукнула жіночка англійською із сильним акцентом, наближаючись до Ленґдона. — І саме через вашу одіж. — Вона приязно всміхнулася і схвально кивнула, поглянувши на костюм «Бріош», який дала йому Сієнна. — Дуже модно. Маєте вигляд майже італійця.

У роті в Ленґдона пересохло, як у пустелі Сахара, але він примудрився зобразити ввічливу усмішку, коли жіночка зупинилася біля них.

— Доброго ранку… — промимрив він. — Як ся маєте?

Вона розсміялася, поклавши руку на свій живіт.

— Та втомилася. Маленька Каталіна вовтузилася цілу піч. — Жінка озирнулася, окидаючи здивованим поглядом зал. — Дуоміно не казав, що ви сьогодні повернетеся. Гадаю, він з вами?

Дуоміно? Ленґдон гадки не мав, про кого йдеться.

Вочевидь, жіночка побачила його ніяковість і заспокійливо розсміялася.

— Та все нормально, у Флоренції всі кличуть його цим прізвиськом. А він не заперечує. — Вона знову озирнулася. — Це він вас впустив?

— Так, він, — сказала Сієнна, ідучи до них через зал, — але к нього ранкова зустріч. Сказав, що не заперечує, якщо ми тут трохи походимо й подивимося. — Сієнна енергійно простягнула руку. — Мене звуть Сієнна, я сестра Роберта.

Жіночка аж надто офіційно потиснула їй руку й відрекомендувалася:

— Мене звати Марта Альварес. Вам надзвичайно поталанило: ваш приватний гід — сам професор Ленґдон!

— Так, — з ентузіазмом мовила Сієнна, злегка підкотивши від удаваного захвату очі. — Він такий розумний і начитаний!

На мить запала ніякова тиша, і жіночка пильно придивилася до Сієнни.

— Дивно, — мовила вона. — Я не бачу між вами ані найменшої родинної схожості. Хіба що за винятком зросту

Ленґдон відчув, що неминуча катастрофа наближається. Тепер або ніколи.

— Марто, — перервав її Ленґдон, сподіваючись, що правильно запам’ятав ім’я. — Мені незручно турбувати вас, але… ви, мабуть, здогадуєтеся, чому я сюди прийшов?

— Узагалі-то, ні, — відповіла вона, підозріло звужуючи очі. — Я ніколи в житті не здогадаюся, навіщо ви сюди прийшли.

Пульс Ленґдона пришвидшився, і в некомфортній тиші, що запала на кілька секунд, професор збагнув, що його авантюра от-от зазнає катастрофи. Раптом Марта широко всміхнулася й гучно розсміялася.

— Професоре, я пожартувала! Звісно, я здогадуюся, навіщо ви повернулися. Якщо чесно, я не розумію, чому ви надаєте цьому такого значення. Та оскільки ви з Дуоміно провели тут учора ввечері майже годину, то смію висловити припущення, що повернулися сюди показати це і своїй сестрі, еге ж?

— Авжеж… — вичавив Ленґдон. — Саме так. Мені дуже хотілося показати це Сієнні… а… це вас не поставить у незручне становище?

Марта зиркнула на балкон другого поверху й знизала плечима.

Та які проблеми. До речі, я збиралася саме туди.

Із калатаючим серцем Ленґдон поглянув на балкон другого поверху в тильній частині залу. «Невже я був там учора увечері?» Він не пам’ятав нічого. Ленґдон знав, що той балкон розташовувався точнісінько на одній висоті з написом cerca trova і слугував входом до палацового музею, який Ленґдон відвідував щоразу, коли тут бував.

Попередня
-= 68 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.

Останній коментар