Слава ЗСУ!

 Інший світ

Глава 1.

- Юлгус вставай. Запізнися на роботу.

У вікно жалюгідного сільського будиночка, з облупленими і потемнілими від часу і негод стінами, пробивався скупий осінній промінь. Освітлюючи облізлі рожеві стіни невеличкої кімнати, більш схожої на комірчину. По кімнаті, обставленої старими пошарпаними меблями, скрізь розкидано одяг, книги і різні незрозумілі речі. Як от наприклад: недогарки різнобарвних свічок, дошка із незрозумілими чи то знаками, чи то стародавніми рунами, астрономічні карти, гральні карти та карти таро. На полиці старого серванту у рядок були викладені пляшечки різних форм та величин, які були наповнені різними настоянками та травами, чи їх сумішами. На старому ліжку із кованими спинками, з-під гори покривал неохоче вибиралася іще зовсім юна дівчина. На вигляд їй було не більше сімнадцяти, неприродно худа, з великими сірими очима і гривою яскраво-рудого волосся. Волосся дівчини різко контрастувало з її блідим обличчям, шкіра була біла наче сніг і видавалася прозорою мов вуаль. Вона поволі сповзла з ліжка, глянула на себе в дзеркало.

- О Боже, я зову заснула вдягнена і навіть косметику не змила, жах. Ой ці синці під очима, я схожа на голодуючого вампіра. Туш розтерлася залишаючи на обличчі темні розводи. Від чого бліде обличчя стало хворобливо сірувато – синього відтінку.

- Я знов заснула читаючи з компа книжку.

Оглянувши кімнату отримала підтвердження своєї гіпотези. Телевізор ввімкнений, молода енергійна блондинка з широкою усмішкою і красивим обличчям, яке нагадувало порцелянову ляльку про щось розповідала. Про що саме йшлося в передачі було важко зрозуміти. Юлгус завжди вмикала телевізор коли приходила додому, але ніколи не вмикала звук. Картинки і люди в телевізорі створювали свого роду ілюзію присутності іще когось в кімнаті окрім неї самої. Так менше була відчутна порожнеча і самотність, яка моментами огортала неначе м’яке покривало і душила її своїм тягарем. На підлозі біля ліжка стояв ноутбук, єдиний друг і розрадник. Для неї він був світом, в який вона тікала від реальності. Синім вогником миготів модем повідомляючи, що вона досі в глобальній мережі.

- Потрібно починати збиратися, бо мама знову читатиме мені нотації, про те яка я безвідповідальна дитина. А от у сусідів діти, як діти не те що я. Зі мною суцільні проблеми і ціла купа мороки. Вона вийшла з кімнати і попрямувала до ванної. За звичкою швиденько прийняла душ, клацаючи зубами розтерла тіло до червоного. Сім’я жила бідно, тому приходилось економити геть у всьому. У будинку з приходом холодів завжди було холодно і постійно пахло пліснявою. Комунальні послуги дуже дорогі, вони з’їдали половину сімейного бюджету. Включаючи і ту частку грошей які Юлгус віддавала матері, розуміючи що чинити інакше вона не може, адже вона також жила у цьому будинку і користувалася усім, що в ньому є. Мати постійно вичитувала Юлгус за її витрати на комп’ютери, книги і мобільний, вимагаючи щоб та більше давала грошей на потреби сім’ї і відкладала на навчання. Однак жодні переконання не примусили її віддавати більше четвертини свого доходу.

- Юлгус досить! Негайно спускайся, ти запізнися на роботу. Це була жінка середніх літ, невисокого росту, з вицвілими голубими очима і сіткою густих зморщок навколо них. Вигляд у неї був втомлений, хмурий і невдоволений. Глянувши на її приходило відчуття, що ця людина ніколи в житті не знала радості, втіхи і любові.

- Уже йду.

- Уже пів на десяту, якщо на дорогах пробки чи не буде автобуса ти не встигнеш на одинадцять. Давай швиденько їж і біжи одягатися.

- Добре. Я вип’ю кави і все, заодно одягатимусь.

- Чому ти нічого не їси, ти худа неначе тріска.

- Я поїм на роботі.

- У твоєму віці потрібно добре харчуватися інакше у тебе пізніше виникнуть проблеми із здоров’ям. Ти повинна уважніше відноситися до свого здоров’я, і мені здається ти недостатньо відповідально відносишся до своєї роботи. Я хочу щоб ти зрозуміла, офіціантки також можуть зробити вдалу кар’єру, потрібно тільки наполегливість, бажання працювати і відданість своїй роботі… « Я хочу щоб ти зрозуміла, що я ненавиджу цю роботу і твої щоденні повчання. Я мабуть єдина людина на планеті, яка ненавидить вихідні.» - відносини Юлгус з матір’ю були напруженими, якщо не говорити більшого. Євдокія Зельбер – вчителька сільської середньої школи не приховувала свого розчарування відносно того факту, що її єдина дочка не зуміла вступити до університету. Усі родичам вона розповідала, що Юс невистачило всього двох балів для вступу. Вона не могла допустити, щоб хоч одна душа дізналася, що атестат Юс із середніми оцінками був надто слабким для того, щоб пройти по конкурсі на економічний факультет.

- … наступного року спробуєш знову вступити, конкурс буду меншим і в тебе буде більше шансів на вступ. Як ти вважаєш.

- Ну звичайно наступного літа я знову подам документи на вступ і подавати їх з року в рік можливо мене з жалості колись і зарахують. Голосом повного сарказму і насмішки відповіла Юлгус матері.

- Ти вважаєш це смішно, я дбаю тільки про благополучне майбутнє, твоє майбутнє, невже ти не розумієш.

- Тоді дозволь мені спробувати вступити на факультет дизайну чи малювання, я зможу, ти знаєш що я добре малюю. Як завжди уже протягом двох років, емоційним повним крику і благання голосом Юлгус намагалася переконати матір у своїй правоті.

- Я уже сотні разів говорила, що це професія у якій у тебе не буде майбутнього. Ми більше не обговорюватимемо цього питання, а тепер тобі час збиратися і йти на роботу. Усе розмову закінчено, іди! Юлгус схопила чашку почала насипати кави, старанно уникаючи маминого погляду. Заваривши горнятко гіркого смолянистого напою, вона долила до нього молока від чого напій став сірувато – багнистого відмінку і на вигляд був зовсім непридатним для споживання. Швидко вибігла з кухні, щоб не показувати свого роздратування, розмови з матір’ю завжди закінчувалися однаково. Євдокія Зельбер приймала рішення і вимагала від дочки беззаперечної покори у виконанні чи дотримані цих задумів. Методами її виховання були диктатура і всеосяжний контроль за діями і поведінкою дочки. Матір постійно ставила в примір Юлгус своїх найкращих учнів, сусідів чи родичів. І навіть коли та розповідала її про свої успіхи, перше що її цікавило як справилися з схожим завданням інші, Юлгус ніколи не чула похвали з уст рідної мами. Ставши старшою вона намагалася пручатися контролю мами, але це немала жодних відчутних успіхів. Мати наче нечула слів власної дитини, а коли їй набридало ігнорувати сказане вона висловлювалася дуже жорстко і давала зрозуміти що її рішення змінено не буде. Все що залишалося Юлгус іронія і непереборне бажання втекти як най далі із в’язниці, яку створила для неї її мама.