Слава ЗСУ!

Повернувшись у кімнату вона забилася у кут біля дверей з намаганням заховатися від усього світу, а найголовніше від матері. Подібні суперечки викликала завжди однакові емоції: злість, відчуття приреченості, безвихідність, відчай і неспроможність щось змінити. Боротьба немала жодного сенсу, адже вона маленьке дурненьке дівчисько, яке саме не розуміє, що її потрібно і нічого не знає про життя. Тіло тремтіло від люті на очах виступили сльози образи і нерозуміння. Підтягнувши ноги до підборіддя і заховавши обличчя за колінами Юлгус силувалася зрозуміти причини поведінки мами. Невже її більше турбувало те, що подумають сусіди, співробітники і родичі, ніж те чого прагнула вона, її дочка. Можливо у її зачерствілому серці не залишилося ні крихти любові, розуміння чи хоча б співчуття. Євдокія перестала відчувати радість від кожного прожитого нею дня, її постійними супутниками були заздріть і сором за дочку, яка нестала такою, якою бажала вона її бачити.

До кімнати долинув звук скрипіння сходів, а згодом голос матері, зачувши його Юлгус рвучко піднялася з підлоги. Бігаючи по кімнаті збирала усе, що траплялося під руку. Якщо мати побачить це розгардіяш, її чикає ще один скандал. Мама терпіти не могла безладу і найголовніше категорично не схвалювала захоплень доньки. Все що мало хоч якесь відношення до екзотеричних ритуалів чи просто книги в стилі фентезі, на її думку було дурницями негідними, щоб на них витрачати час. Вона наполеглива «рекомендувала» всім цим не займатися і присвячувати більше часу на вивчення економічних дисциплін. А оскільки рекомендації мами були обов’язковими для виконання, то приходилося усе ховати від небажаних очей щоразу, коли були чутні кроки за дверима.

- На дворі холодно. Одягни плетеного светра, щоб не змерзнути.

- Але ж світить сонце і синоптики обіцяли теплу погоду.

- Вони завжди обіцяють одне, а на ділі зовсім інше. І ти знає, яке буває осіннє сонце воно світить але не гріє. Вдягни сетер, вертатимешся в вечері точно змерзнеш.

Одяг також піддававсь критиці, якщо була можливість то зажди перевіряла, що вона вдягнула. Якщо її не влаштовував зовнішній вигляд Юлгус, то примушувала переодягтися. На щастя те траплялося тільки у вихідні.

- Добре, як скажеш.

- І чоботи взуй зимові.

- Що, але ж на дворі плюс десять, як мінімум. Мені буде жарко.

- Можливо зараз і так. Відчинивши двері відказала Євдокія Зельбер. – Додому повертатимешся опівночі на дворі буде уже мінус. Що це за безлад, дівчина повинна бути акуратною, всі речі мають бути на своїх місцях. У тебе завтра вихідний, щоб усе прибрала і ці огидні пляшечки теж зрозуміло.

- Так, авжеж, як скажеш.

Така раптова поступливість дочки не абияк здивувала її, підозріло глянувши спочатку на неї а потім на кімнату, пані Зельбер опустилася на краєчок ліжка.

- Швидше одягайся.

Ставши біля комода з дзеркалом Юлгус почала швидко сушити волосся феном, мати спостерігала за кожним її рухом. Коли волосся було приведено в норму, воно злегка підвела очі і витягнула із шафи перші, що трапилися від руку джинси і светр образу ж одягла.

- Усе я готова, а де мої чоботи. Беручи сумку звернулась Юлгус до матері.

- Вони в коридорі, в шафі. – тепер до підозри і здивування додалось іще й розгубленість. Спантеличена раптовою зміною у поведінці доньки, вона побрела вслід за нею в коридор.

Під пильним наглядом матері дівчина швидко натягнула куртку і направилася до дверей.

- Бувай мам. Сьогодні субота, тому я приїду додому дуже пізно. З цими словами вона зачинила вхідні двері, не даючи матері змоги відповісти.

Відправляючи її на роботу чи зустрічаючи матір завжди повторювала одні і ті ж фрази, наставляючи свою непутящу дочку, як вона вважала. Юлгус ж це бісило і щоразу вона просто таки закипала від того яке обурення викликали ці слова:

«Будь прислужлива, усміхайся, роби компліменти клієнтам і керівництву, не смій сперечатися а тим паче доказувати свою правоту…» - повторювала щоразу Євдокія Зельбер своїй дочці тримаючи її за плечі і свердлячи поглядом, щоб впевнитися, що Юлгус її слухає.

В такі моменти Юлгус здавалося, що мати хоче просвердлити дірку у її мозку, ось цим своїм поглядом. І боялася, що це її таки коли не будь вдася і вона зробить із неї полудурка, що підкорюється усім її наказам і немає власної думки.

Тільки-но вийшовши із подвір’я Юлгус одразу почала ритися у своїй бездонній сумці у пошуках свого плеєра. Підчас наполегливого пошуку із сумки у її ліву руку перекочували записник, гаманець і альбом. Правою ж рукою вона відштовхувала косметичку у різні сторони, щоб мати можливість розгледіти, що там на дні. Коли плевр було знайдено, а все інше добро знову відправлено до сумки, Юлгус почала розбиратися із іншою неприємністю. А точніше розпутуванням навушників. Коли навушники було розплутано і зазвучала у вухах улюблена музика, Юлгус попрямувала на автобусну зупинку. Сільська вулиця була вузькою, із купою сміття на узбіччі і глибокими вибоїнами. Давно потребувала ремонту, який тут не проводили іще із незапам’ятних часів. Автобусною зупинкою називалося місце на узбіччі дороги біля невисокої верби без жодних дорожніх знаків, які б свідчили про те, що саме тут і є місце для зупинки громадського автотранспорту.

Добравшись до зупинки Юлгус вирішила довершити свій наспіх зроблений макіяж. Обвела очі чорним олівцем, і наклала іще кілька шарів туші на вії. Підвела губи блиском для губ і поклала косметику назад в сумку. Якраз вчасно, оскільки прибув автобус.

Глава 2

Зайнявши вільне місце в автобусі Юлгус витягнула свій мобільний телефон, щоб написати повідомлення своєму хлопцеві Іллі.