Слава ЗСУ!

«Привіт коханий! У мене завтра вихідний, сходимо в клуб розважимося?»

З Іллею вона зустрічалася іще зі школи, його друзі і батьки не розуміли, що може їх поєднувати. Найбільше їхні стосунки обурювали його матір Анжеліку, вона не соромилася виказувати свого невдоволення, недобираючи слів, у присутності Юлгус. Сім’ю Грабовських обурювало, що він нащадок заможних батьків не шукає собі пари рівної йому по статусу. А зустрічається із Юлгус, у якої ані статків, ані перспектив.

Наступне повідомлення Юлгус надіслала своїй найкращій подрузі, а точніше єдиній, Нікі з якою вона дружила іще з дитинства.

«Привіт! Зустрінемося завтра?»

- Ну привіт? Я Макс. А тебе, як звуть кицюнь? З самонадійною усмішкою привітався з Юлгус її сусід в автобусі. Вона ж була настільки зайнята думками, чому її хлопець досі не відписав, що не одразу зрозуміла, що до неї звертаються. Від подиву у неї округлилися очі і відкрився рот. Оторопівши від несподіванки, вона ніяк не могла осмислити почуте. Хлопця ж судячи з його подальшої поведінки цього не помітив.

- Може даси свій телефончик. Зустрінемося, якось увечері, розважимося. Я живу сам, проблем ніяких не буде. Ну-у.

На кінець отямившись Юлгус вирішила опустити самовдоволеного примурка на землю.

- О так котку, але тільки після того, як мій хлопець тебе каструє. Ну, як тобі такий варіант?

Хлопець після цих слів відвернувся від неї, і більше за всю дорогу не казав ні слова. Юлгус почала стягати із себе куртку, проклинаючи про себе свою матір, яка примусила її так грубо одягтися.

Так уже повелося, що у вихідні Юлгус приходила на роботу щонайменше на годину раніше. А працювала вона у ресторані, що знаходився на головній площі міста. Ресторан розташовувався на останньому поверсі торгівельного центра і відомий був тим, що із його скляних стін відкривалася чудова панорама на стару частину міста. Саме місто славилося тим, що архітектор, який займався землевпорядкуванням і архітектурою головних споруд під час заснування міста, задумав спорудити його у формі восьмигранної зірки у центрі, якої стоїть ратуш. Сьогоднішня субота не була винятком, ресторан відкриється тільки за годину. Присівши на лавочку, неподалік ресторану, дівчина витягнула альбом і почала малювати.

Вона часто малювала, як правило героїв книжок, що вона читала, так як вона собі їх уявляла. Ті дивовижні замки і місця, що описували автори цих книг. Зрідка людей, яких вона бачила в реальності, і які привернули її увагу.

Зручно вмостившись на лавочці, ввімкнула на повну гучність плеєр, щоб відгородитися від звуків міста. Уже не вперше почала змальовувати головний собор міста. Щоразу до архітектури столітньої споруди вона домальовувала, щось своє. Сьогодні вона вчинила так само, гнітючий настій наштовхнув її а ідею намалювати середньовічних горгуль над головним входом у кафедральний собор.

Захопившись малюванням Юлгус не помітила, що минуло уже більше години і вона спізнила на роботу. Швидко усе склавши в сумку, побігла до ресторану.

- Чому запізнюєшся. Заволав адміністратор на Юлгус, яка захекана влетіла в ресторан. Чорноволосий коротун із нахмуреними бровами і завжди незадоволеним виразом обличчя. Постійне джерело неприємностей для Юлгус, яка попри всі зусилля не змогла завоювати його прихильності, чи хоча б терпимості відносно себе. – Я вирахую із твоєї зарплатні, як за прогул. Твої постійні спізнення мені уже набридли.

- Що, та я спізнилася лише вдруге, та й то лише на 10 хвилин, це навіть за запізнення не можна вважати. Обурювалася Юлгус такій явній несправедливості, вона старанна працівниця. Чайові, що їй залишали найвищі серед інших офіціантів. І нехай, це виключно завдяки її привабливої зовнішності. Але ж і він забирав частину чайових собі, чого є він причепився до мене.

- Усе досить, буде так, як я сказав. Мені непотрібні твої виправдовування. Іди вдягай уніформу і приступай до роботи. Негайно!

- Придурок. Сказала ледь чутно Юлгус і побрила до підсобки вдягати форму і залишити там свою сумку.

Стурбована тим, що Ілля досі не подзвонив вона вирішила швиденько йому зателефонувати. На дзвінок довго ніхто не відповідав, але з другої спроби таки підняли слухавку. Проте голос, що зазвучав у відповідь був справжньою несподіванкою.

- Алло, привіт Юлгус. Знаєш ти трохи невчасно, але байдуже…

- Ніка, це ти. Чому у тебе телефон Іллі? І взагалі, що ти верзеш, дай йому слухавку.

- Юлгус він не хоче з тобою розмовляти. Розумієш він втомився від ваших відносин і від тебе зокрема. Ти йому більше нецікава.

- Ну звичайно, я все чудово розумію. Я нецікава йому тільки по одній причині, відмовою спати з ним. А така хвойда, як ти буде для нього найкращим варіантом для розваг. Вимкнувши телефон Юлгус затулила рота рукою, щоб стримати ридання. Вона уже кілька тижнів підозрювала, що Ілля зраджує їй із іншими. Але вона вважала,що швидше за все він зустрічається із дівчатами із свого університету. Вона навіть у страшному сні не могла собі уявити, що він зраджуватиме їй із Нікою. Про те дивуватися не приходиться, репутація Ніки була некращою ніж у вуличної проститутки. Її ненавиділа половина дівчат у школі, і мріяв майже кожний хлопець із нею залишитись бодай на пів години на одинці. Скільки разів Юлгус слухала її розповіді, як черговий із її залицяльників отримавши бажане посилав її нецензурними словами і насміхався із зграєю своїх друзів розповідаючи усі подробиці минулої ночі. І вона завжди втішала її, що колись вона таки знайде своє справжнє кохання. А тепер Юлгус сама опинилася на місці, тих дівчат хлопці яких зраджували їм із Нікою.

Надзвичайно боляче усе, це переживати самому. Особливо тоді коли немає із ким поговорити. Та огида, яку відчуває Юлгус до своїх, уже колишніх друзів причиняє іще більше страждань.

- Привіт Юс! Почулося від іще одного офіціанта і «спільника», як Юлгус його називала Тіма. – Вигляд у тебе паршивий. Невже похмілля.