Слава ЗСУ!

«Не день, а якась катастрофа, наче всі змовилися проти мене.» На кінець добравшись додому, Юлгус перш за все приготувала собі кави. Ввімкнула комп’ютер і підключила інтернет. Стягнувши ковдру із ліжка загорнулася в неї, не потрудившись зняти взуття. Перевірила пошту і зайшла в соціальну мережу, в надії поспілкуватися із такими ж фанатами фентезі, як і вона сама.

«Може варто пошукати, якісь заклинання чи замовляння, які б полегшали мені життя.»

Загорівшись цією ідеєю Юлгус зайшла на сторінку облюбованої нею електронної бібліотеки. Пошук на сайті одразу показав кілька десятків найпопулярніших книги заговорів і заклинань, а також посібників по практичній магії.

- Так, що в нас тут. Магія безсмертя. Нетрадиційні методи омолодження. Окультний світ. Опанування і ритуали вищої магії. Всі види гадання. Заговори на всі випадки життя. Ось це остання підійде.

Будь яку біду і проблему можна вирішити силою слова. Це знали наші предки, маючи на кожний випадок особливий заговор, який захищав, оберігав і допомагав. Дана книга запропонує вам стародавні заклинання із їх унікальною енергетикою. Закляття від всіх бід. Закляття від хвороб. Закляття щоб змінити життя на краще. Закляття щоб побачити свій істинний шлях.

- Це цікаво, вентус юбі еґо мі імрсус, ут ора вакаре. Гим, якась маячня. Краще почитаю книжку.

Глава 3

Юлгус прокинулася від холоду, не розкриваючи очей намагалась знайти ковдру. Та все, що траплялося під руку – це предмети, що на дотик нагадували мокре листя і дрібні гілочки. Не розуміючи у чому страва розтираючи руками очі – сіла. Роздивляючись на увсебіч заспаними очима, її відкрилася дивовижна картина. Чудовий древній ліс, дерева в якому здіймалися на неймовірну висоту і стволами дивовижної товщини, що були окутані мохом неначе ковдрою. Крізь могучі крона дерев не пробивалося сонячне світло, у лісі панували сутінки. Густий туман вкрив весь простір, роблячи усе навколо якимось нереальним і містичним.

Юлгус все продовжувала сидіти на мокрому листі, сонний мозок відмовлявся аналізувати побачене. По тілу хвилями проходив мороз, джинси і светр намокли від ранкової роси. Поволі до свідомості почала доходити інформація, що серед усього побаченого,щось не те, наче не реальне. І коли вкінець замерзла і поро мокша дівчина зрозуміла, що саме у всьому оточуючому не так, вона різко підхопилася. Повними жаху очима намагалася знайти, щось знайоме і рідне. Паніка накрила її з головою, вона почала бігти сама не розуміючи куди і навіщо. Сльози застрявши клубком у горлі не давали нормально дихати. Гілки били по обличчі, від кожного удару її шоковий стан все поглиблювався. Вона часто падала перечепившись за коріння дерев, чи коли ноги раптово провалювалися у ями. Холодне повітря обпікало легені. З кожним кроком дихати ставало все важче, але вона не зупинялась. Підсвідомо вона була переконана, що за наступним деревом побачить свою домівку. Та за деревом було інше дерево і абсолютно нічого знайомого і звичного. Так вона бігла доволі довго, сили їй давав, як недивно переляк. Вона боялася зупинитись, інакше прийдеться зустрітись з реальністю. Нерозуміння, як вона тут опинилася, незнайомий ліс, невміння орієнтуватися у просторі і тут могли водитися вовки і змії.

На кінець повністю обезсилена вона впала на землю, обняла коліна і заховала обличчя. Сльози вирвалися на зовні, більше не душили. Ридаючи від розпачу і болю інстинктивно притулилася до стовбура дерева. Розуміючи, що захистивши в такий спосіб спину, вона захищена від несподіваного нападу ззаду.

Коли всі сльози було виплакано, а дихання стало рівномірним, свідомість почала прояснюватися. Зябко оправила одяг, попередньо очистивши його від листя і гілок, роззирнулась навкруги.

- Ну чому я така ідіота не взяла телефонна. Усі нормальні люди не розлучаються з мобільником навіть у туалеті, а в мене від або в сумці, або на комоді.

«Потрібно думати логічно. – розмірковувала Юлгус. – Я в лісі. Ну і як я тут опинилася, напевно прийшла сюди у вісні. Ну ж буває таке. Я можливо та, як їх називають, ой дай Боже пам’яті. Ну неважливо. Я не могла зайти далеко, хоча ліс від дому приблизно в годині ходьби. Так будемо думати логічно. Додому я потрапила близько першої, почитала і близько другої заснула.»

Знову окинувши поглядом місцевість, глянула на наручний годинник - без п’ятнадцяти десята.

« Відійшла, я точно не далеко – продовжувала розмірковувати і переконуючи сама себе Юлгус. – Йшла я лісом точно не більше трьох – чотирьох годин. Тепер лишилося визначити, у яку сторону йти, щоб потрапити додому.»

Стоячи на місці Юлгус уважно роздивлялася усі сторони. Скільки не намагалась зрозуміти, в яку сторону потрібно йти, результату не було. Напружуючи слух пробувала вловити шум автостради, та ліс був наповнений шумом листя. І жодного неприродного звуку. Не було видно ні лісової стежки, ні лісової дороги.

Юлгус знову і знову крутилася на місці, по черзі роздивляючись кожну із сторін. Для дівчино, що виросла в селі, але для якої єдиним єднанням із природою було посадка квітів, ліс з усіх сторін був однаковим. Тай ще до всього цього вона боялася тварин, і неважливо чи це здоровенна конняка, чи мале курча.

« Добре, треба згадати, що там вчили в школі. Коли заблукаєш у лісі потрібно іти на північ, ой ні на південь. Чи на північ. А біс його знає.» - розмірковуючи про південь і північ, Юлгус не припиняла крутитися на місці. Основна біда полягала в тому, вона не могла визначити сторони світу.

« Здається щоб визначити де північ а де південь, потрібно глянути на стовбур дерева. Мох на дереві ростиме з північної сторони, або південної. – розгубившись остаточно Юлгус сіла на землю прислонившись до дерева. Втупившись у землю перебирала пальцями вологі листки. Думки в голові плуталися. У намаганні знайти рішення з ситуація, що склалася, перебирала у голові спогади. Про прочитане чи побачене в кіно і передачах, як повинна поводитися людина, що заблукала в лісі.»

« Дарма я відмовилася вступати в загін пластунів і не читала уважніше книги. Зараз мені ці знання б дуже пригодилися.» - дорікала вона сама собі. Джинси зову намокли і її почав пробивати озноб.