Слава ЗСУ!

— А мене звуть Олівер,— відрекомендувався я.

— Це ім'я чи прізвище?

— Ім'я,— відповів я, а тоді признався, що прізвище моє — Берретт.

— Пишеться так само, як прізвище поетеси[Мається на увазі англійська поетеса
Елізабет Берретт-Браунінг (1806— 1861).] ?— жваво поцікавилася вона.

— Так само,— підтвердив я.— Тільки ми з нею не родичі.

Запала мовчанка, і я в думці подякував її за те, що не почув од неї знайомого й
остогидлого: «Отже, так само, як назва корпусу?» Бо така вже мені випала доля —
бути родичем отого типа, що збудував Корпус Берретта, найбільшу й найпотворнішу
споруду на території Гарвардського університету, колосальний пам'ятник
багатству, марнославству й безпардонному гарвардському снобізму моєї родини.

Дженні надовго принишкла. Чому? Невже нам більше нема про що розмовляти? Чи,
може, вона втратила до мене інтерес через те, що я — не родич, а тільки
однофамілець поетеси? Сидить собі, дивиться на мене й ледь помітно всміхається.

Щоб якось заповнити паузу, я погортав її зошити. Почерк чудний — маленькі
загострені буквочки, великих літер немає зовсім (чи не ставить вона себе, часом,
на одну дошку з е. е. камінгсом[Американський поет-модерніст. Не визнає
заголовних літер.] ?). А курси лекцій слухає такі, що на них простий смертний і
не потикається: «Порівняльне літературознавство-105», «Музика-150»,
«Музика-201»...

— Музика-201? Це, здається, з програми випускного курсу?

Вона ствердно кивнула, не стримавши гордовитої усмішки.

— Поліфонія ренесансної доби.

— А що таке поліфонія?

— Із сексом — ніякого зв'язку, містере Шпаргалето.

А я все це терплю. Невже вона не читає «Крімзн»[«Яскраво-червоний» — назва
газети Гарвардського університету (його традиційний колір).] ? Невже не знає, з
ким розмовляє?

— Слухайте, ви знаєте, з ким розмовляєте?

— Авжеж.— І в очах — глум.— Ви — власник Корпусу Берретта.

Ні, вона таки не знає, хто я такий.

— А от і не власник. То мій розумаха-прадід міг бути власником, але подарував
корпус Гарварду.

— Подарував, щоб його правнука, дарма що він ніякий не розумаха, без усяких
перепон прийняли в студенти?

Ну, знаєте, це вже занадто.

— Дженні, якщо ви маєте мене за нікчему, навіщо було напрошуватися на чашку
кави?

Вона подивилася мені просто в очі, усміхнулась і відповіла:

— Ви гарно скроєні.

Справжній переможець — той, хто вміє гідно програвати. Це не парадокс. І ніде
так не вміють обертати програш на перемогу, як у Гарварді.

_— Тепер_ти_зрозумів,_що_таке_невезуха,_Берретте?_Грали_ви_класно,
та_коли_вже_не_щастить,_то_не_щастить._

_— Ет,_я_радий,_що_ви_нарешті_виграли._Вам_перемога_потрібна_була_більше,
ніж_нам._Що_б_ви_робили,_якби_програли?_

Але слова — словами, а чистий виграш, звісно, краще. Надто коли гол забито в
останню хвилину матчу. Прощаючись із Дженні біля дверей її гуртожитку, я думав
не про поразку, а про перемогу над цією кусючкою.

— Послухайте, ви, кусючко, в п'ятницю у нас відбудеться хокейний матч із
Дартмутом.

— То й що?

— Приходьте. Я вас запрошую.

Вона продемонструвала типово редкліффське ставлення до спорту.

— Чого я там не бачила — на вашому хокеї?

Я недбало відповів:

— Мене. Я гратиму в тому матчі.

Поки я чекав на її відповідь, мені здавалося, ніби я чую, як падає сніг.

— За кого? — нарешті спитала вона.

2

_Олівер_Берретт_IV_

_Іпсвіч,_Массачусетс_

_20_років_

_Спеціальність:_суспільствознавство_

_Успішність:_занесений_до_Списку_пошани_деканату_за_успіхи_у_навчанні_1961,
1962,_1963_рр._

_Участь_у_Першій_збірній_хокейній_команді:_1962,_1963_рр._

_Обраний_фах:_юриспруденція_

_Рік_навчання:_випускний_

_Зріст:_5_футів_11_дюймів_

_Вага:_185_фунтів._

Дженні вже, мабуть, прочитала мої дані в програмці. Я тричі нагадував Віку
Клемену, менеджеру нашої команди: програмка мусить бути у неї в руках.

— Господи, Берретте, можна подумати, що ти вперше в житті закохався!

— Прикуси язика, Віку, поки його тобі не вкоротили.

Під час розминки на льоду я не те, що не помахав рукою — навіть не глянув у її
бік. А проте в мене було таке враження, ніби вона весь час відчувала на собі мій
погляд. Цікаво, чи зняла вона окуляри, коли виконували державний гімн з поваги
до національного прапора, чи так і просиділа, не зводячи з мене очей?