Слава ЗСУ!

Благословивши нас безліч разів, Філ, зрештою, сів в автобус, і ми довго махали
йому вслід, аж поки автобус зник з очей. І лиш тоді до мене дійшла жахлива
істина.

— Дженні, ми з тобою законні чоловік і дружина!

— Еге ж. Тепер я маю право стати відьмою.

12

Наше щоденне життя протягом перших трьох років можна змалювати одним словом:
скрута. Від ранку до ночі ми думали тільки про те, як нашкрябати грошей на
найпотрібніші речі. У найкращому разі нам ледве щастило звести кінці з кінцями.
І, до вашого відома, в такому житті немає ані краплі романтики. Пригадуєте
славетні рубаї Омара Хайяма, зокрема, де йдеться-про місце в затінку, книжку
віршів, хлібину, кухоль вина і таке інше? Замініть книжку віршів трактатом
Скотта «Про види опіки», і ви побачите, як чудово ця поетична картина
накладалася на моє ідилічне існування. Райське життя? Хай йому біс такому раю!
Хіба то рай, коли думаєш, чи дорого коштує книжка віршів («може, купити її в
букініста?») і де нам дадуть у борг той хліб і вино? Та ще — як розжитися на
гроші, щоб сплатити борги.

Життя змінилося. Навіть найпростіше рішення мало бути затверджене бюджетним
комітетом, що безперестанку засідав у мене в голові.

_— Слухай,_Олівере,_ходімо_сьогодні_на_п'єсу_Беккета._

_— Але_ж_це_коштуватиме_аж_три_долари._

_— Що_ти_хочеш_цим_сказати?_

_— Я_хочу_сказати:_півтора_долара_на_тебе_і_півтора_долара_на_мене._

_— Що_ти_хочеш_цим_сказати?_Так_чи_ні?_

_— Ні_те,_ні_те._Я_кажу_лиш_одне:_це_коштуватиме_три_долари._

Наш медовий місяць ми провели на яхті разом з дітьми, яких було двадцять одне. Я
керував тридцятишестифутовим «родсом» від сьомої години ранку й аж поки моїм
пасажирам не набридне кататися. Дженні була дитячою вихователькою. Працювали ми
в морському клубі в Денніспорті (недалеко від Гейєнніса). Клубові належав
великий готель, басейн і кілька десятків котеджів, що їх здавали в оренду
відпочиваючим. На одному з менших будиночків я прикріпив уявну меморіальну
дошку: «Тут спали Олівер і Дженні — коли не кохалися». Треба віддати належне нам
обом: хоча ми з Дженні цілий день чутливо ставилися до клієнтів — адже їхні
«чайові» були не останнім засобом поповнення нашого бюджету — проте одне до
одного ми ставилися теж чутливо. Я кажу «чутливо», бо мені бракує слів, щоб
змалювати, що означає кохати Дженніфер Кавіллері і бути її коханим. Пробачте, я
хотів сказати Дженніфер Берретт.

Перед виїздом у Кейп-Код ми знайшли в Норт-Кембріджі дешеву квартирку. Власне
кажучи, то був уже не Норт-Кембрідж, а містечко Соммервіл, і будинок перебував,
як сказала Дженні, «в аварійному стані». Будували його з розрахунку на дві
родини, потім у ньому зробили чотири квартири, за які хазяїн правив чималі
гроші, хоч сказано було: «здаю за дешеву плату». Але куди подітися убогим
молодятам? Ціни на ринку диктує продавець.

— Як на твою думку, чому пожежна інспекція не заборонила мешкати в цій халупі? —
запитала мене Дженні.

— Мабуть, інспектори просто бояться зайти всередину,— відповів я.

— Я теж боюся.

— Але ж у червні ти не боялася.

(Ця розмова відбулася у вересні, коли ми повернулися з моря.)

— Тоді я ще не була одружена. А тепер, як заміжня жінка, вважаю, що це місце
зовсім непридатне для житла.

— Що ж ти збираєшся робити?

— Поговорю з чоловіком. Він вживе заходів.

— Чоловік — це я.

— Справді? Доведи, що ти мій чоловік.

— Як саме? — запитав я, перелякано подумавши: «Невже тут, на вулиці?»

— Перенеси мене через поріг.

— Навіщо? Ти ж не віриш у забобони?

— Перенеси, а потім я вирішу, вірити чи не вірити.

Гаразд. Я схопив її, подолавши п'ять сходинок, виніс на ґанок.

— Чому ти став? — запитала вона.

— Хіба це не поріг?

— Звичайно, ні.

— Я бачу наше прізвище на табличці біля дзвінка.

— Це не справжній поріг. Ану, гайда вгору, індиче!

До нашої «справжньої» домівки було двадцять чотири сходинки, і на-півдорозі мені
довелося стати, щоб віддихатись.

— Чому ти така важка? — запитав я.

— А що коли я вагітна?

Мені ще дужче забило дух.

— Справді? — зрештою вимовив я.

— Ага! Злякався?

— Ні.

— Не бреши, Шпаргалето.

— Таки злякався. На хвилину в мені щось похололо.

Я виніс її нагору.

То була чудова, але рідкісна хвилина, коли слово «скрута» здавалося зовсім
недоречним.