Слава ЗСУ!

Руки Назара були огорнуті полум'ям, але не палали.

Хлопець притиснув до сонячного сплетіння між грудьми дівчини цей тризубець на ланцюжку.

Іванна посвіжіла, ожила, зайві гілки, які продовжували її й так довге волосся, відпали, саме тіло та волосся повернулося до колишнього вигляду.

Очі Іванни знову стали карими. 

Дівчина підійшла до Назара, який до цього вже заздалегідь встиг від неї відійти.

Назар дістав з сумки вишиванку та простягнув її Іванні.

Дівчина одягнула її на себе: і на її тіло повернувся весь той її одяг, що нещодавно палав та повністю згорів.

Вишиванка опинилася під зимовою курткою. А прапор України: на курці. Ланцюжок з тризубом так і залишився на шиї дівчини.

Іванна акуратно, на скільки це можливо, заправила вишиванку в свої джинси.

І ніби нічого не відбулося.

Ніби ця компанія щойно прийшла на це туристичне місце заради пішої прогулянки.

- В нас ще одне місце для відвідування. - Попередив Пухнастик. - Нам треба до Запорозької Січі.

7

Назар, Іванна та Пухнастик під'їхали до стоянки для автомобілів, яка розташована майже біля Музею історії Запорізького козацтва.

Вони залишили автомобіль та пройшли повз цей музей та вийшли до Історико-культурного комплексу "Запорозька Січ".

А далі - до берега Дніпра.

- Тобі далі не можна. - Попередив Пухнастик Назара.

- Як це не можна? - Здивувався хлопець.

- Це справа лише Іванни. Тобі заборонено. - Відповів кіт.

- А якщо щось трапиться - і я зможу захистити Іванну. Я піду, але не буду втручатися. Заради захисту та допомоги Іванні. - Напрошувався Назар.

- Чим ти зміг допомогти Іванні в озері? Нічим. А ця сумка вже не потрібна. - Пояснив Пузнастик.

- Назаре, залишся. Все буде добре. Якщо треба, щоб я була одна, то так і зроблю. Не хвилюйся. Я зможу себе захистити. - Пообіцяла дівчина.

- Я - провідник. Не дивись так на мене. Я йду з Іванною, щоб відкрити портал. - Відповів на не задане питання Пухнастик, яке можна було прочитати на обличчі Назара. - Я ж даю усі інструкції.

Назар залишився, а Пухнастик з Іванною спумтилися далі по берегу Дніпра, доходячи до самої ріки.

Як тільки вони підійшли, як у воду прошмигнула гадяка, хвилями рухаючи своє тіло, залишаючи схвильований шар води по собі.

Пухнастик пішок до води та... пройшовся по ній. 

Ідучи все далі й далі, до середини ріки, не потрапляя в саму воду, а переміщуючись лише по поверхневому натяжінню, немов по каменю чи бетонній плиті, Пухнастик легко та впевнено прямував вперед, де густішала темрява.

Чим далі просував кіт, тим темніше була ця темрява.

Іванна озирнулася назад: все той же ясний ранок.

Подивилася вперед, де перебував її кіт: там була суцільна чорна пелена.

В цій чорноті заблищали блискавки та піднявся сильний вітер.

Несподівано хлинув прохолодний дощ.

- Йди за мною! - Гукнув Пухнастик Іванну.