Слава ЗСУ!

Проходячи біля дзеркала, вона побачила в відображенні себе з дитиною на руках, укутану в рушник.

Дівчина застила на місці від подиву.

Іванна подивилася на кошеня, якого тримала в руках, та на відображення у дзеркалі, де замість цього кошенятки притискався до її грудей маленький хлопчик.

А потім все попливло в дзеркалі. Відображення взагалі зникло. Не від того, що кудись пропало світло: з освітленням все було гаразд. 

Хвилі зелено-коричневі, які ставали все більшими, замість срібла на скляній поверхні починався коловорот, якийсь ураган на дзеркалі та в самому дзеркалі, який поглинав ці хвилі, закручував їх, що вже їх не зосталося, а лише був один вихор.

Цей вихор або такий собі смерч, створений з поверхні дзеркала, одним ривком виплеснувся в сторону зачарованої цим видовищем Іванни та почав затягувати її разом з кошеням на її руках.

- Досить! - Крикнув Пухнастик.

І все зразу розпрямилося і дзеркало знову стало лише звичайним дзеркалом.

- Хто ти такий? - Прошептала перепугано-зляканим голосом Іванна, дивлячись на кошеня.

- Я - провідник. Але мені ще треба вирости. - Відповів Пухнастик. - А ще: ти мені подобаєшся. Ось підросту - і через рік я покажу тобі себе іншим. А поки я лише провідник, який тільки вчиться тому, що повинні знати та вміти чарівні коти. 

- Це ти мене зупинив, це ти мене покликав! Чому саме я?

- Потім дізнаєшся. Коли настане час.

- Добре. Я почекаю. Трохи. А зараз час тебе сушити. - Сказала Іванна.

- Повністю з тобою згоден. - Погодився кіт.

Іванна віднесла кота в спальню, там, тримаючи кота в одній руці, відкрила шафу іншою рукою та взяла фен.

Сівши на диван, поклавши кошеня на той самий диван, не відпускаючи руки, продовжуючи тримати кота тією ж самою рукою, щоб не дати йому втекти, якщо він злякається, іншою рукою вона увімкнула фен та почала його сушити.

Пухнастик спочатку намагався вирватися, а потім, зрозумівши, що це не вдасться, засвітився та почав горіти зеленим полум'ям, яке не опікало руку Іванні.

- Не треба. Я хочу лише тебе висушити. - Пояснила дівчина. - Не треба магії.

Пухнастик погас та перестав чинити опір.

Коли кошеня було відносно сухим, Іванна повісила рушник на домашню металеву сушарку та звернулася до кота і попросила його:

- Пухнастику... Коли буде хтось поруч, не треба зі мною розмовляти, не треба, щоб хтось бачив, що ми з тобою спілкуємось. В крайньому випадку говори мені лише в моєму розумі, як ти це робив на базарі та в магазині. Бо інакше або мене заберуть у божевільню, або тебе в лабораторію.

- Домовились. А зараз я тобі покажу щось...

Пухнастик зіскочив з дивану та підійшов до шафи.

Він став намагатися лапою відкрити знизу двері шафи-гармошки - але в нього це не виходило. Лише трохи відтягувалися двері, а потім, коли сила дії припинялася, - двері вставали назад на своє місце.

Іванна підійшла та відчинила шафу...

Замість речей, вона побачила у шафі абсолютно чуже незнайоме їй видовище, ніби через екран домашнього кінотеатру, перед її очима була інша картина реальності. Іванна побачила перед собою зруйновані будинки та почула бескінечні нескінчені віддалені вибухи.