Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Я підвелася з лавки: досить сидіти! У мене є ще одна дивовижна можливість використати своє «цікаве» становище в цьому часі!

Вирішила зайти до університету, подивитися розклад іспитів другого курсу і навідатись до дверей екзаменаційної аудиторії.

Я йшла крізь гомінливі гурти студентів, що штовхалися біля розкладів, помічаючи на собі зацікавлені погляди, все ж таки виглядала досить дивно. Для викладача надто виклично, для студентки, що прийшла на іспит, нетипово. Мій відкритий шифоновий топ відверто бентежив юнаків, це було очевидно. Дівчата теж пропікали поглядами мій «прикид» і «хаєр».

Другий курс складав іспит з політекономії на третьому поверсі, в аудиторії номер 304. Якщо врахувати, що Мирослав людина обережна, не думаю, що пішов «здаватися» у перших рядах.

Я піднімалась знайомими сходами, безпомилково загортала в провулки довгих коридорів, доки не опинилася перед аудиторією з потрібним номером.

Стала біля вікна і дуже пошкодувала, що на мені немає звичних темних окулярів крізь них я завжди влучно стріляла очима, підмічаючи те, що незручно роздивлятися впритул.

Добре, що на підвіконні лежала якась стара газета. Я зробила вигляд, що мені конче потрібно прочитати статтю. Поверх сторінки з цікавістю розглядала галасливий збуджений натовп, сприймаючи чи не кожного хлопця за Мирослава.

Нарешті серце шалено затріпотіло, підказуючи правильну відповідь: з аудиторії виходив юнак в окулярах. У нього була охайна стрижка, брюки з бездоганними «стрілками» і біла сорочка. Таким самим я його і уявляла! Мирось завжди опікувався своєю зовнішністю і здоров'ям, їв лише корисну їжу, тримався у формі. І зараз виглядав охайно, навіть святково.

З натовпу до нього кинулася дівчина, яку я не помітила одразу в барвистій зграї інших студенток. Невже Томочка?!

Звісно, вона! Найвишуканіша дівчина на курсі, як з гордістю казав Мирось. У нього завжди все мало бути «найкраще» оцінки, одяг, жінки. У Томочки вже тоді (тобто зараз!) була гладка зачіска, а не ті «воронячі гнізда», через які я не помітила її одразу і котрими пишалися модниці. Сукня також вирізнялася стриманістю фасону і елегантним сірим кольором. Пригадую, вона розповідала, що шила сама і обирала фасони, розглядаючи фотографії голлівудських актрис. На шиї низка штучних перлів. Усе елегантне, витончене.

Ох, знову подумала я, ну чому він не одружився з нею? Чого йому бракувало?

Поверх газети з цікавістю спостерігала, як дівчина підбігла до юнака, схопила за обидві руки, з хвилюванням зазирнула в вічі. Він мовчки склав великий і вказівний пальці кружечком (його улюблений жест!) мовляв, все «ОК».

Томочка радісно цьомкнула його в щоку. Вони про щось жваво загомоніли, обговорюючи свої оцінки. Їх обступило ще кілька студентів, розпитуючи Мирося про настрій викладачів.

А я напружено вирішувала, як зробити, щоб вони звернули на мене увагу.

Хто я для них доросла тітка, нехай навіть і трохи дивна. І яке діло двом молодим людям до цієї тітки, чим я можу їх зацікавити?

Хіба що якоюсь оригінальною балачкою. Певно, вони і зараз полюбляють потеревенити про все незвичайне.


Зграйка студентів відкотилась від цієї пари, кинувшись до наступного щасливця, котрий виходив з дверей аудиторії.

Мирось дістав свою залікову книжку, і вони наблизились до широкого вікна, біля якого я й стояла. Я нашорошила вуха.

Томочка взяла з рук Мирося його «заліковку» і піднесла ближче до світла.

«Добре», розчаровано вимовила вона і зітхнула. У мене «відмінно». На чому ти зрізався?

Рішення двадцять п'ятого з'їзду КПРС, сказав Мирось. Але більше, ніж на «четвірку», я й не розраховував. Усе нормально.

Ну, це треба було просто гарно зазубрити. Це питання чи не в кожному білеті...

Це було те, що мені було потрібно, аби невимушено вступити до розмови.

Згадала, як в шостому чи сьомому класі вчителька історії, досить навіжена жінка, змусила нас визубрити напам'ять кілька абзаців з промови генсека Брежнєва. Навіщо це було нам потрібно, вона не сказала, просто підіймала кожного, аби ми «відбарабанили» ці абзаци, мов «двічі по два».

Звісно, я зі своєю мовною вадою проголошувала зазубрене півгодини!

Це була така шалена муштра, що ті рядки пам'ятаю досі.

Вчителька мала рацію: потім, принаймні коли я «плавала» на якихось іспитах з суспільно-політичних наук, ті два абзаци (принаймні до певних часів) завжди рятували вони були універсальні для будь-якої ситуації. Отже, тепер я вирішила поділитися своїм досвідом з «молоддю».

Я з поблажливою посмішкою відірвала погляд від газети (до речі, лише тепер помітила, що тримаю її «догори дригом»!) і, максимально стримуючи язик, аби він не поскакав попереду кожної літери, яку я вимовляю, повільно звернулась до Мирося:

Попередня
-= 52 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар