Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Якби

Після того як вимовила останнє слово, зависла довга пауза.

Стара сиділа в щільному панцирі своєї зморщеної оболонки, мов черепаха Тортила. Я навіть злякалась: чи не задрімала вона, чи слухала мене?

Але, кілька хвилин пожувавши повітря і зробивши кілька конвульсивних рухів шиєю в мій бік, ну точно, викапана Тортила, вона взяла мою руку і професійним рухом одразу знайшла пульс, дослухалась до нього, ворушачи губами.

Занизький тиск… нарешті сказала вона.

Я ошаліла.

Це все, що ви можете сказати?! Я ж прийшла до вас за допомогою! Зрештою, це ви порадили мені повернутися в свій старий двір!

Тоді сформулюйте ваше занепокоєння чіткіше, спокійним голосом відгукнулась стара. Про наслідки і дії свого методу я знаю сама.

Тобто вам зовсім не цікаво, що я ось так ні сіло, ні впало опиняюся в іншому часі, причому не в переносному, а в цілком реальному, фізичному значенні? Що я спілкуюся сама з собою?! І навіть можу… розшукати там і вас?

Я була обурена її залізобетонним спокоєм і майже заходилась в істериці:

А хочете, я так і зроблю? Наприклад, передам вам від вас же цей чорний капелюшок?! Або краще навпаки: принесу вам ваші речі просто сюди?!

Вона посміхнулась:

О, ні. Не треба доказів. Ви ж прийшли сюди не за цим.

Я заспокоїлась і кивнула так, не за цим. Тоді навіщо? Певно, мені треба було повернутися до цієї «незворотної точки», від якої розпочалася вся ця історія. Але тепер я розуміла, що бабця нічим не допоможе мені, вона лише дала поштовх, яким я з необережності скористалась. А вірить вона мені чи ні то було вже другорядне питання. Якби вона вірила усім своїм пацієнтам, то давно б сама збожеволіла. Тому й звикла нічому не дивуватись. Навіть якщо я б представилась Клеопатрою чи королевою Вікторією. Я була пригнічена і розчарована. Отже, що ви хочете від мене почути? запитала вона, побачивши, що дихання моє стало рівним. Тепер не знаю, тихо сказала я. Можливо, я хотіла б знати, скільки у мене лишалося часу ТАМ. Тобто скільки це може тривати… Ну, це я можу теоретично визначити, сказала вона. Зазвичай всі повернення в ситуативних медитаціях тривають до пікового моменту тобто того часу, коли людина усвідомлює початок своєї хвороби і усуває його джерело. Дякую, сказала я. Тоді мені варто поквапитись. До побачення. Справа не в тому, вірю я вам чи ні… продовжила міркувати стара, не зважаючи на те, що я вже в нетерпінні ковзала по лаві. Справа в тім, що часом, аби відчути себе щасливим, треба зробити крок назад. В цьому вся філософія мого методу. А це надто просто, щоб довести його науковість…

Що ви маєте на увазі?

Спробую пояснити, посміхнулась вона. Хіба ви самі не помічали: багато дверей відчиняються навспак і тому часом треба відступити, щоб увійти в них? Правило, яким я користуюсь у своєму методі, просте: не відступивши не увійдеш!

В цю мить мені здалося, що я почала розуміти те, що здавалося мені суцільною плутаниною. Я вхопила її за руку, благаючи пояснити мені суть сказаного.

Що ж тут незрозумілого? здивувалася вона і, на моє щастя, продовжила говорити: Людина, власне, як і все живе, народжена задля того, аби перебувати в русі, якщо не фізичному, то духовному напевно. Але кожна істота часом зіштовхується з відчуттям ступору, застою, безвиході. Це хворобливе, руйнівне відчуття, яке я вивчала і спостерігала протягом усіх років. І шукала виходу з нього. Ми звикли, що вихід завжди попереду. Я дійшла іншого висновку того, про який вам сказала: відступи, щоб рухатись вперед. Це може видатись парадоксальним, але це так. Варто лише навести прості приклади. Вони можуть видатись еклектичними, але це лише на перший погляд. Так от. Як правило, все, що відбувалося з людиною в минулому, ніколи не здається їй щасливим, адже щастя це такий собі маячок, що завжди зблискує вдалині. Тому, повертаючись в минуле, ви надихаєтесь майбутнім і здатні по-справжньому оцінити його переваги. Така природа: «вчорашнє» завжди гірше, ніж «сьогоднішнє». Це вам підтвердить будь-який кухар! Виняток хіба що борщ... Вона посміхнулась.

Але і сьогоднішнє, якщо ви в координатах свого руху опинилися «на нулі», може не радувати до того часу, поки ви не зробите крок назад. Ну от, приблизно такою теорією я користувалась, коли лікувала своїх підопічних. А яким чином вони робили цей крок байдуже. Вам пощастило зробити його в прямому сенсі. Але це вже подробиці. Головне результат: видужання і усвідомлення подальшого руху. До речі, ця теорія стосується не лише людини можливо, цілого людства.

Тобто? не зрозуміла я.

Минулі часи завжди гірші від попередніх, як би обивателі не оспівували втраченого! Знаєте, я часто ставлю перед собою запитання: чи хотіла б опинитися в тому часі, коли за моїми батьками приїхав «чорний воронок» так називалися авто, в яких возили політичних в'язнів. Відповідь однозначна. А в Середньовіччі, коли будь-кого могли спалити на вогнищі чи просто настромити на спис? Або…

Попередня
-= 72 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous7538 21.06.2014

Чудова книга, легко читається.


Додати коментар