Слава ЗСУ!

Найменший брат помітив, що чудовисько взуте в сандалії-скороходи.

«Ці сандалії стануть нам у пригоді. Треба їх узяти і втекти»,— подумав менший брат і почав стягати сандалії з чудовиська.

Стягнув одну — чудовисько дриґнуло лапою, повернулося на другий бік, пробелькотіло: «Ага, ага, йдуть миші на нічну роботу, ба-ба-ба...» — і знову захропло.

Хлопець узявся до другої сандалії. І цього разу чудовисько перевернулося на другий бік і промимрило: «Ага, ага, вже миші повертаються додому, ба-ба-ба.,.»

Менший брат схопив обидві сандалії і підійшов до братів, які все ще тремтіли від страху.

— Брате, взувай сандалії! — звелів він старшому, а тоді підсадив середущого йому на спину, сам виліз на самий верх і скомандував: — Сандалії-скороходи, несіть!

І сталося диво — троє хлопців полетіли мов куля. Від шуму, який здійнявся, чудовисько пробудилося.

— Ой, мої сандалії вкрали! — закричало воно й кинулось наздоганяти втікачів. Та хіба могло воно змагатися із сандаліями-скороходами? Тож довелось йому махнути на все лапою і вернутися в хатину.

Бабуся, стурбована долею братів, запитала:

— Ну що, впіймав дітей?

— Та де там! Коли я спав, вони поцупили мої сандалії-скороходи,— скрушно відповіло чудовисько.

Бабусі відлягло від серця.

Три брати пролетіли на сандаліях-скороходах над лісом і повернулися додому.

Тим часом їхня мати карталася думкою: «Як там мої дітоньки? Що я наробила? Піду й приведу їх назад...»

Як же вона зраділа, коли її сини вернулися живі та здорові! Вона аж заплакала.

Кажуть, після того сини дружно працювали й були матері надійною опорою.

Соломинка

Жив собі колись у провінції Ямато бідний-пребідний, але добрий душею парубок.

Не мав він і жменьки рису, тож одного дня вирушив до храму Хаседзі, побудованого на честь богині милосердя Каннон.

— Милосердна Каннон, допоможи мені! Я згоден на будь-яку роботу,— почав він благати.

Двадцять днів молився він, а вранці двадцять першого приснився йому дивний сон.

Явилася йому богиня Каннон і сказала:

— Не гребуй навіть першою-ліпшою дрібницею, що попаде тобі в руки.

Парубок прокинувся.

— Спасибі тобі, милосердна богине, за пораду.

На радощах парубок кинувся бігти, але ненароком спіткнувсь і впав. А коли підвівся і хотів обтрусити одяг, побачив на ньому соломинку. Хотів і її струсити, але передумав. «Навіть найменшої дрібниці не треба викидати»,— згадав він і подався додому.

Іде та йде, коли це — ґедзь над головою задзижчав. Парубок його одганяе, а ґедзь усе кружляє над ним, мало на ніс не сідає.

Нарешті парубок спіймав ґедзя, обмотав соломинкою і прив'язав до прутика.

Саме тоді трапилась йому на дорозі мати з хлопчиком, сином знаменитого воїна-самурая, у супроводі слуг. Хлопчик помітив ґедзя на прутику та й ну кричати:

— Хочу це! Хочу це!

Слуга спитав у парубка:

— Ти б не віддав нам того ґедзя?

— А чого ж ні, віддам.

Хлопцева мати віддячила парубкові трьома мандаринами.

«Ну от, за соломинку дістав три мандарини»,— зрадів парубок і пішов далі, закинувши на плече палицю з прив'язаними до неї мандаринами.

Іде та йде, аж бачить — сидить на узбіччі знеможена дочка якогось вельможі, а навколо неї — розгублені слуги.

Парубок, зацікавлений, підійшов ближче.

— Гей, добрий чоловіче, ти не знаєш, де тут джерело? Нашу панночку мучить пекельна спрага! — звернувся до нього слуга.

— На жаль, води тут немає. Та ось у мене мандарини, хай панночка з'їсть їх: може, вгамує спрагу.

Добрий парубок віддав панночці мандарини. Вона з'їла їх з такою насолодою, як дорогі ласощі, і відразу збадьоріла.

— Дякую! Ви мене просто врятували!

І панночка подарувала парубкові шмат шовку.

Парубок пішов далі, Іде та йде, коли це їде йому назустріч верхи на коні воїн-самурай із зброєносцем.

«Який чудовий кінь!» — подумав парубок.

Зненацька кінь спіткнувся, впав на землю і не ворушиться.

І самурай, і зброєносець заметушилися, взялися коня напувати, гладити йому шию, та марно — кінь був мертвий. Довелося позичити нового коня у селян,

— Шкода, такий був гарний кінь! — сказав парубок.

— За нього ж стільки заплачено! Та й куплено в далеких краях,— зітхнув зброєносець.

Парубок йому на це:

— То, може, віддасте його мені? Не задурно, а за шмат шовку.

— Гаразд. Роби собі з ним, що хочеш! Зброєносець узяв шовк і кинувся доганяти свого пана.

Парубок оглянув коня. Що довше розглядав, то більше він йому подобався.