Слава ЗСУ!

— Сидиш оце, пащекуєш язиком — наче юшку сьорбаєш, — повільно почав говорити гетьман густим—густим, низьким, як хурдига підземельна, голосом. — А не відаєш того, що уже на Варшаву й на Краків веселенька вісточка полинула од найяснішого пана Сондецького: в Переяславі на раді козаки про окрему від Речі Посполитої республіку українську речі ведуть! То є заклик до ребелії! Невже після такої вісті король і сейм підуть нам назустріч? Після таких вістей він, ясна річ, не захоче підтвердити наші привілеї та права!

— Ну й дідько з ним, — озвався Андрій Закривидорога, хотів навіть плюнути, та згадав, що в гетьманській світлиці плювати є гріх. І взагалі, плюватися гріх чи в хаті, чи на людях. Ото хіба що ворогові в пику плюнути — то не гріх, то навіть богоугодне діло! — Якщо ми уповатимемо тільки на королівську та сеймову милість, то гріш нам ціна, пане гетьмане! Ось у нас шабля — ось у нас і права! Ніхто їх нам не дасть, доки ми їх шаблею не здобудемо!

— Дипломатом бути треба, пане Андрію!

— Та вже ж — додипломатничалися! Уже сам гетьман війська запорозького свого козака польщизною вітає, руського слова сказати чи то соромиться, чи то боїться!.. А як на людях виступає, то в кожному слові — уклін низенький у варшавський бік!

— Разом—бо б’ємося проти бусурманів за віру християнську… — спокійно відповів Дорошенко.

— Тільки віру цю християнську кожен по—своєму розуміє!

— А ти що — хотів би поляків православними поробити? — усміхнувся гетьман.

— Якби хотів би, то не казав би про відділення від них!..

— Сказав… Вискочив, як Пилип з конопель!.. Інші ж мовчали!

— Мовчали, — погодився Андрій. — Але то не означає, що люди так не думають, як я. Був би я гетьманом і сказав би оці слова, то вся рада б гукнула: «Волимо!»

— Ну, почекаємо, коли ти гетьманом станеш, а тоді й побачимо, що в тебе вийде з тими словами й думками…

— Побачимо!..

Дорошенко підвівся з—за столу, почав ходити по світлиці — здоровий, сіроокий, лицем грізний, очима добрий, словами важкий, усміхом легкий. Махнув лівою рукою, мов шаблюкою, — про інше зараз буде розмова. Андрій підвівся був зі свого стільчика — гетьман рухом руки наказав сидіти. Ну, сидіти — то й сидіти!..

— Не питаю про твоє здоров’я, козаче, бо бачу, що сила до тебе повернулася… А ще після того, як ти видряпався з канівського замку і ледь не вкинув туди самого Сондецького…

— Хотів я його туди вкинути, та не хотів шуму на всю Річ Посполиту. Отож точно сам круль приписав би мені ребелію!

— Отже, здоров’я до тебе повернулося. І ясність мислі — теж. Отож хочу доручити тобі дещо, козаче Андрію!

Андрій мовчки дивився на гетьмана. Гетьман важко опустився у широке крісло, воно зарипіло. Подивився на Андрія своїми ясними світлими очима з—під чорних, густих, волохатих брів. Закривидорога опустив очі.

— Навесні цього року турки мають висадитися зі своїми військами на молдавській стороні… Далі вони підуть до Бугу, Чичаклії, Дніпра, Конки, займуть обидва береги Лиману. Вони мають намір, поки польське військо воює в Лівонії та на Балтиці, побудувати на півдні нашої землі фортеці. Побудувати за кілька тижнів — і залишити там свої залоги. Польський круль вимагає, щоб козаки йшли воювати на Балтику й Лівонію. А ми під всіма приводами відмовляємося від такої честі — нам треба боронити свій край… Я тобі кажу це не як простому козакові, а як людині, близькій до мене… Ми не пішлемо своїх людей на північ, бо нашими невеликими силами треба стримувати ординців, які пішли за Кантеміром і колотяться проти нашого друга Шагіна—Герая. І нам же треба не дати туркам будувати фортеці в північному Причорномор’ї. Те, що їм не вдалося здійснити під час походів (пам’ятаєш Хотинську війну?), вони хочуть надолужити в такий спосіб!.. І це — страшне діло! Якщо їхні фортеці будуть побудовані, то, вважай, усе Чорне море в їхніх руках! І при тому — «мирно»! Зараз же у них з королем Сигізмундом мирний договір!..

— Так, розумію, — відповів Андрій. — Але при чім тут я?

— А при тім, що ти поведеш туди, до Бугу, двадцять сотень наших козаків. Назустріч туркам вийде регімент брацлавського хорунжого Стефана Хмелецького, але вступати в бойові дії він не буде. Мирний же договір!.. А ти, переправившись зі своїми сотнями на той бік Бугу, будеш потроху скубти й лякати турків. Треба, щоб вони й на хвилину не забували, що опинилися між двома вогнями… Я ще спробую домовитися з Шагіном, аби він і татар своїх надіслав з недружніми намірами щодо турків… Головне, пане Андрію, змусити турків дурно простояти ціле літо, а потім погнати їх на Ячаків… Ну, не силою, звісно, гнати, не кровопролиттям, а мирненько, гарненько…