Слава ЗСУ!

Юсуфове тіло хитнулося назад — і покотилося східцями донизу, до невольників.

Веслярі тут же припинили роботу. Вони вже з півгодини відчували, що щось діється з галерою. Спочатку вони відчули, що до їхнього судна хтось причепився. Чайка, хоч і легенький це кораблик, але ж кораблик, на якому вміщується не один десяток людей. І для звиклих веслувати невольників її вага — все—таки вага. Хай навіть і маленька! Але ж у дорозі й голка важка!..

У трюм заглянуло двоє. Один тримав ліхтар, а другий — з двома шаблями — сторожко обдивлявся ряди веслярів.

— Тихо! — просичав той, що з двома шаблями. — Чому мовчить бубон?!

Бубон застукотів тут же, негайно, але застукотів нешвидко, а в тому темпі, в якому веслярі працювали й раніше.

— Козаки тут є?

— Є!.. Іміється!.. Та був такий колись — Василь Тягниборода! — почулися безладні, не часті голоси.

— Тягниборода? — перепитав той, що з двома шаблями. — З Недайборщем плавав на одній чайці?

— Так ти ж — не Недайборщ! — озвалося з темряви. — І не Клюсик!

— Авжеж не Клюсик, вічна йому пам’ять!.. Я — Оксен Цьопа! Забув?

— Це що — той брехун, який казав, що сам галеру вкрав у султана? А потім, мовляв, на султанівну обміняв, а султанівну — на коня?

— Він самий!..

Задзвеніло залізом на дальній лаві…

— Е, ні, Василю! Посидь іще трохи! Є робота!.. Нашого брата тут, я бачу, небагато?

— А небагато… Все — то турки, то венеційці, то євреї, то поляки…

— Ну, поляки — то наші! Москалі є? То теж наші…

— Єй вони… А ще — ось! — чорняві дуже, ефіопи, а далі греки, вірмени, німці, шведи…

— Строкато! З усіх ниток торба, та ще й з латками!..

— А що? Турки так і роблять, щоб було все перемішано, а то як самі козаки будуть, то зговоряться між собою про все!..

— Гаразд!.. Тут у нас до ранку має бути битва. Сто галер з гаком відрізали від флоту! Тепер треба буде їх топити!

— Хай нас розкують, а то раптом самі почнемо топитися!..

— Потім, потім! А зараз — слухати, що я наказую!

Веслярі почули — галера ще крутіше повернула праворуч. Невже козаки посилають її на таран проти іншої галери? Ану, як вона не витримає удару і справді піде на дно?

— Відімкни нас, Оксене! — загукав із темряви Тягниборода. — У нас галера стара, вона удару не витримає!

— От холера! Я кому сказав: тихо! І — веслувати на повну руку!.. Зробимо діло — відімкну всіх!..

Бубон заторохкотів у швидкому темпі. Швидше, швидше!.. Заграло море під веслами, звеселилося, задзвеніла галера своїми бортами на хвилях — і пішла напереріз аж двом суднам. Одне — вантажне — проскочило перед самим носом, торохнувши веслами по обшивці галери і ледь не загубивши своє кермо. А дрзте ез’дно — це була велика військова галера з гарматами й тисячним екіпажем — проскочити не встигло. Удар галери, яку захопили Оксен Цьопа з товариством, прийшовся якраз у середину узброєного гарматами су’дна. Тріснула Цьопина галера…

У трюм, де сиділи веслярі, ринула вода.

— Тонемо, Оксене, — гукнув із темряви Тягниборода. — Щоб же ж із тебе на цім світі шкуру зідрали, а на тому одягли!.. Давай сюди ключа, він у Юсуфа на поясі!..

Оксен по коліна в воді вовтз’зився біля безголового Юсуфа. Нарешті знайшов ключа, кинув невольникам. А вода все прибувала і прибз’вала. Ось уже й Оксен, і невольники — по пояс у воді! Та вже задзвенів під водою ланцюг, уже почали визволятися невольники від прив’язі, уже, брязкаючи кайданами, почали вони видиратися на палубу, яка хилилася то в один бік, то у другий, і все ближче й ближче примірялася до темних хвиль, щоб зачерпнути їх досповна і піти, булькаючи, на дно!..

Замкнена залога з яничарів шаленіла, намагаючись вирватися на поверхню. КІ7п>ка яничарів намагалося вискочити у вікна, але тільки голови полетіли у хвилі!

— Давай кидай їм барила з порохом! — гукав хтось із козаків.

— Навіщо? — озвався Оксен Цьопа. — Вони й так потонуть!

— Так і ми ж потонемо! — жахнувся Василь Тягниборода. І відчув, що галера, на якій він проплавав ось уже кілька літ, і справді, погойдуючись, іде на дно. У трюмі ще хтось кричав — напевне, який бідака зачепився за кільце ланцюга і не міг вирватися…

— А ми зараз поліземо на цю галеру, що протаранили! — гукнув Цьопа.

І тільки зараз Василь Тягниборода побачив, що протаранена галера плаває у воді догори кілем. її не тільки пробило, а й перевернуло. Довкола кишіло турками, що опинилися в хвилях і тепер намагалися хапатися хоч за соломинку, аби лиш вирятуватися!

— Та там же турки!

— Такі ж люди, як і ми! Усім жити хочеться!.. «Рятуйте, хто в Бога милує!» — волав хтось із трюму.