Слава ЗСУ!

— А ви чого ж, кумцю-голубцю, вже й приматкобояш-лись? — підморгнув господар молодичці. Взагалі він поводив себе тепер набагато розв’язніше, і зовсім уже не мав такого жалюгідного, затурканого вигляду, як у шинку.— Так і прилипли до нашого благодійника! Частуйте ж і інших кумів... Перед богом усі рівні.

— Перед богом, а не перед серцем,— усміхнувся один з тих, що прийшли, велетень з величезними чорними вусами, дуже схожий на панського доїжджачого.

— Вигадуйте! — пересмикнула плечима молодиця...— Для мене всі куми рівні... Ось зараз і почастую всіх і пригублю.

— А може, й приголублю? — усміхнувся Кармелюк.

— А чому й ні? Якщо добрий кум, то й не гріх! — обізвалася вертка молодиця.— Кум однаково, що й родич!

Вона встала, налила дві чарки й піднесла їх новим кумам.

— Еге, так не годиться! — заперечив вусатий.— Наливай же й старшому кумові: першу чарку треба з першим кумом випити.

Кума кинулась охоче виконувати бажання вусатого, але Кармелюк запротестував:

— Спасибі за честь, люди добрі, тільки я вже годі, начастувався з молодичкою... Гляди, що не потраплю й у двері!

— Кума підведе,— усміхнувся господар.

— Не погордуйте, паночку,—сказав трохи суворо вусатий.

— Не погордуйте! — підтримав його й товариш.

— Та що там одна чарка вдіє? Те саме, що зайвий сніп на возі. Добрі жорна все перемелють! — заторохтіла молодичка.

— Так закон велить,— рішуче додав і господар.

Нові куми стали пород Кармелюком з чарками, ждучи, поки він зважиться. Було незручно відмовлятися далі. Кармелюк випив і з одним кумом і з другим і важко опустився на лаву.

Хміль почав його розбирати. Він ще пам’ятав, що з ним сталося неначе щось тяжке, страшне... сумне, але що то було таке, Кармелюк. уже не міг збагнути. Йому здавалося, що в минулому не зосталося нічого — ні веселого, ні сумного, так собі, якась приємна порожнеча; однак свідомість його ще не згасла, і він невиразно розумів, що починає п’яніти; що треба поспішати виїхати, поки хміль зовсім не звалив з ніг.

— Хазяїне, куме,—похопився він,—а що ж панотець? Коли?

— Ой паночку, не застав уже... В церкві панотець, і в вівтар ускочив, просив, щоб погодилися зараз. Обіцяли... Та вже скоро й кінець служби. Он господь ще гостей посилає.

Двері справді- знову відчинилися, і до хати ввійшло двоє огрядних чоловіків. Почалися привітання, розпитування. Кармелюка оточили стіною.

Знову заходили чарки, знову почалися примовки, припрошування випити. Але Кармелюк наодріз відмовився від горілки.

— То наливочки, пане куме... Це ж, як квасок.*. Я з собою принесла. Наливочка добра, такої пе знайдете і в панському дворі.— Молодичка кинулась у сіни й вернулася з пляшкою вишнівки.— Покуштуйте ж, паночку, не погребуйте... Сама готувала,.. Така солодка, що губи злипаються...

— Нічого з вами не вдієш,—неохоче погодився Кармелюк і випив ще склянку наливки.

Гості посідали кругом столу. Голова Кармелюкові дуже обважніла, він її вже навіть з великим зусиллям тримав рівно на плечах. Він дуже похитнувся, провів рукою по голові й оглянувся. '

«Що це? Чи в нього почало двоїтися в очах, чи вже набилася повна хата кумів?» Кармелюк стрепенувся, зробив над собою неймовірне зусилля, протер очі й знову оглянувся кругом: ні, справ/і,], в хаті вже сиділо на лавах душ десять-дванадцять чоловіків, здорових, кремезних, мов на підбір.

«Ге, ге... Та так, либонь, збереться й півсела... Треба їхати. Коли б часом...» — промигнула в голові Кармелюкові квола думка, але зараз же її заглушили якісь зовсім інші картини: жид-шинкар, що догідливо стрибав коло його саней, і залита червоним сяйвом у зірниці красуня молодиця...

А гості змагалися в люб’язностях і привітності. Розмова кипіла. Жарти, дотепи так і сипалися з усіх боків. Вертка кума не відставала від інших і то присідала до Кармелюка й підливала йому в склянку пали.ніш, то ставила на стіл нові пляшки, то виносила в сіни; на столі з’явилися вже й запіканки, й спотикачі. Тим часом непомітно для всіх двері ще раз відчинилися і впустили трьох нових одвідувачів. Увійшовши, вони спинилися коло печі й заперли за собою двері.

Один з них був здоровий чоловік середнього зросту, широкий у плечах і, беручи на увагу його тілобудову, вельми дужий. На ньому був звичайний селянський одяг, але одяг цей не зовсім гармонував з пещеними руками й різкими рисами обличчя, які мали в собі безумовно щось шляхетське. І справді, супутники його поводилися з ним з особливою шанобою. _

Той, що ввійшов, зробив господареві непомітний знак і, одвівши його набік, заговорив з ним нечутним шепотом... Господар відповів таким же шепотом і зробив знак, немов кажучи: «Не турбуйтесь, усе гаразд». Гість схвально кивнув головою й непомітно протовпився в гурт коло столу,, за яким сидів Кармелюк.