Слава ЗСУ!

— Тепер уже тільки приворот-зілля даватиму! — весело засміялася Уляна, не розуміючи Кармелюкового тону й, підійшовши до нього, гаряче обняла його.— Та тільки чи на всіх приворот-зілля силу має? — прошепотіла вона,. впиваючись Кармелюкові в губи палким поцілунком.

— Тобі й зілля не треба! Ти — вся вогонь! Полум’я! — відповів Кармелюк, пригортаючи красуню.

В цей час за спиною в них знову почувся тріск,— хтось ішов, одхиляючи гілля.

*** Хто там? Чого? — з досадою гукнула на невідомого Уляна, відхиляючись від Кармелюка.

— Я,— відповів Свирид,— жид Йосько з Гончарів жде в корчмі... хоче сказати щось, каже — важлива новина!

— Йосько з Гончарів? — радісно скрикнула Уляна.— Зараз буду...

Що там таке? — стурбувався Кармелюк.— Навколо тебе все якась таємниця.

— Знаєш, яка? — з викликом засміялася вона.— Про того диявола Янчевського, мабуть, жид звістку приніс. Я йому наказувала, що коли тільки він довідається, що гаспид поїде через якийсь сусідній ліс, то щоб зараз же дав знати; він і пообіцяв сам з’явитися... Ну, от і прийшов!..

— То біжи ж скоріше й тоді назад до мене — бурею... У мене не вистачить сили дочекатися цієї радості!..

XXXVI

Томливо чекаючи на Уляну, ходив Кармелюк по ущелині, то присідаючи до ватри, то знову починаючи одноманітно прогулюватись. Андрій залишався з ним, але в Кармелюка не йшло з язика слово: наполеглива вимога єврея і його обіцянка сказати якусь важливу новину, здогад Уляни, яка пішла до корчми — все це схвилювало його до краю. Та й Андрій так само, як видно, поділяв нетерпіння свого начальника.

Хоч Кармелюк прекрасно знав, що раніше, ніж через дві години, Уляна не могла повернутися з корчми, але збуджені нерви перетворювали кожну хвилину на вічність. Час ішов нестерпно довго... «Чому Уляна не йде? Чи про Янчевського звістив її єврей? А може, приніс звістку про напад, який на них готується? Хто знає?.. Але якщо про мого заклятого ворога? О!..» — казав собі Кармелюк безперестанку. І на саму тільки думку про близькість можливої помсти йому дух захоплювало; але разом з тим, прагнучи всім серцем, щоб справдився Улянин здогад, він намагався запевнити себе, що поява єврея віщує цілком протилежне. А втім, що далі, то дужче росло нетерпіння Кармелюка; кілька разів поривався він кинутися до корчми, і Андрієві коштувало чимало зусиль одвернути його від цього ризикованого кроку.

Нарешті, чуйне вухо Кармелюкове почуло шерех ходи,— хтось наближався.

За хвилину з-за кущів виринула Уляна в супроводі Они-ська.

— Ну що?.. Про Янчевського? — кинувся до неї Кармелюк, а за ним і Андрій.

— Угадав, угадав! —скрикнула Уляна, сяючи й задихаючись від швидкої ходи.

— Що ж там, що?..

— Зараз! Передихну!.. Бігла!.— промовила вона з зусиллям, тримаючись рукою за серце, що билось, як не вискочи-. ло, й сіла на колоді.

— Та що ж? Що? Одне слово? — не вгавав Кармелюк.

— Янчевський завтра ввечері виїжджає до Пігловсько-го,— урочисто випалила'Уляна.

— Що? Завтра? Хто сказав!? Як довідалася? — скрикнув, спалахнувши від радості, Кармелюк.

— Жид Йосько примчав сказати...

— Обманює? Підкупили? Як міг довідатись?

—'Правда. Він не збреше; він давно мені служить... Та

й яка йому вигода? Янчевський і йому залив сала за шкуру, а в нас він заробити може...

— Правда, господинько, правда,— підтримали Уляну Андрій і Онисько.

— Ну, почекай, кажи ж, як жид довідався? Як? Коли? — Кармелюк закидав Уляну запитаннями.

— Він приймав сьогодні в Янчевського пшеницю; клятий скупердяга додержав її до такої пори!

— Го-го! У нього гноїться пшениця, ще позаторік засипана по ямах,— не втримався Онисько.

— Ну, то ото ж,— провадила Уляна.— Коли він приймав ту пшеницю, а видавав її пан...

— Пан такий скупиц, що нікому не довірить! — докинув знову Онисько, але Кармелюк суворо перебив його:

— Ну!

— Ну от, коли Йосько приймав пшеницю,— розповідала Уляна,— прискакав до пана гонець Пігловського, доїжджачий — Йосько впізнав його,—і передав Янчевському листа; той прочитав його, велів подякувати панові й сказав, що виїде завтра ввечері.

— Куди?

— До пана ж Пігловського: гонець від нього листа привіз.

— Виходить, Пігловський запрошував його до себе?

— Не інакше; Йосько каже, що на післязавтра з’їжджаю-ться до нього пани на облаву...

— Ага, так... так... Напевно, на вовків,— швидко промовив Кармелюк.— Але чекай... На чому він поїде?

— А Йосько чув, як пан звелів фурманові на завтра повіз готувати!