Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

— Та який? Натачанку, чи каруцу, чи берлин?

— Та чи не однаково тобі? Ми його і в обличчя впізнаємо.

— Так-то так, а все-таки,— досадливо прицмокнув Кармелюк,— та от іще, якою дорогою він поїде? Адже від Гончарів до Головчинців не один шлях.

— Шлях ие один! Звичайно, можна їхати й на Гути, й на Гниле, й па Грабовий кругляк, а тільки ми завжди їздили на Гутів ліс,— жваво заговорив Оиисько,— дарма що там верст зо дві треба болотом проплутатись,— але влітку болото пересихає,— а зате вся дорога краща й ближча: лісом перехопитися, а там уже миля — не більше.

— Правда, правда,— повеселішав Кармелюк.— Я й забув, що ти, любий друже, можеш нам це розтлумачити. Через Гутів ліс, мені б це й на думку не спало.

— А там ще в лісі є така місцинка, що ну! Гора і під горою зразу ж маленький місточок... Засісти то ніхто не вирветься.

— Дуже добре, друзі... Запрошую ж і я вас на облаву на старого вовка. Допоможіть мені піймати його, помститися за себе...

— Голови покладемо, батьку! — вигукнули разом Андрій і Онисько.

— Спасибі, спасибі, друзі, брати мої! — з почуттям промовив Кармелюк і потім додав у роздумі: — Тільки малувато вас, ось що прикро. Всіх восьмеро, а пан, мабуть, з вершниками їздить.

— Та бере душ шість, більше для шаноби,— мовив Андрій.

— Гм... душ шість, та фурман з козачком — вісім, та сам пап, а може, й ще хто — десять. Вісім на десять, виходить...

— А мене хіба ти не лічиш, отамане? — промовила Уляна, виступаючи наперед з розпашілим обличчям,— чи ти гадаєш, що я злякаюся або не зумію загородити ненависному дияволові ножа в серце?

— Уляно, невже ти так гадаєш? — здивувався Кармелюк і мимохіть замилувався задирливим, прекрасним обличчям запальної розбійниці.

— Не гадаю, а вирішила,— перебила його Уляна,— ділити з вами однакову долю, дарма що я жінка, а за тебе, отамане, горло всім перерву!

Орлиця! Отаманша наша! — вигукнув захоплено Кармелюк, притягаючи до себе Уляну.

— Слава! На погибіль ворогам! — завершили Онисько й Андрій, підкидаючи вгору шапки.

Наступного дня, що опівдні всі товариші з Кармелюком і Уляною на чолі залягли в яру, який їм показав Онисько; справді, для засідки важко було підшукати зручнішого місця. Дорога, якою повинен був їхати Янчевський, пролягала через густий Гутівський ліс. То була вузька лісова доріжка, мало проїжджа. Гутівський ліс тягся й по горах, і по багнистих улоговинах, і славився численністю диких кабанів. У тому місці, де засів Кармелюк з’ товаришами, дорога спускалася з досйть крутої й високої гори у вузьку долину і зараз же знову підіймалася на гору. Грунт у цій вузькій долині, що тяглася впоперек лісу, був грузький, багнистий і поріс непролазними лісовими заростями, в котрих дуже легко можна було сховатися від непроханого ока.

Цим прикриттям і скористався Кармелюк. Біля підошви самої гори, з якої повинен був спускатися Демосфен, сочив-ся по драговині невеличкий струмочок; через нього було перекинуто вутлого дерев’яного місточка; треба тільки розібрати або хоч розладнати цей місточок, і той екіпаж, який би спускався з гори, неодмінно мусив або перекинутися, або загрузнути в болоті. Все це забезпечувало успіх задуманого діла.

Товариші спокійно лежали в глибині хащів, ждучи бажаного гостя, й поки що підживлялися паляницею й засушеною ковбасою, що захопила Уляна. Стриножені й осідлані коні паслися тут же, недалеко.

Тільки Кармелюк не їв і не говорив нічого, знемагаючи від чекання й нетерпіння, хоч турбуватися не було чого: вжито всіх заходів перестороги, щоб не пропустити Янчевського.

За лісом, верст за дві, на пригірку, з якого видно було на далеку відстань усю долину й пересохле болото, стояв з добрим конем Онисько й, при першій появі екіпажа, повинен був летіти й сповістити товаришів. Розібрати місточок було справою однієї хвилини, а за розрахунком вершник повинен був випередити повіз принаймні на півгодини. ' Нарешті настала ніч. Зійшов місяць і осяяв рівним світлом вузьку лісову просіку. Хвилювання Кармелюка дійшло до крайніх меж.

— Передумав... не поїде... вибрав ішггу дорогу! — казав він собі, кусаючи губи.

Нетерпіння отамана передалося й Уляні, й товаришам. Усі мовчали... Загострений слух жадно ловив щонайменший шерех... У нічній тиші лісу виразно було чути падіння сухої гілки або шелестіння листя. З кожною хвилиною напружений настрій зростав.

Кармелюкові здавалося, що він не може вже витерпіти цих душевних мук... Як ось нараз чуйне вухо його піймало якийсь звук, що донісся здалеку і розмірено повторювався...

Попередня
-= 121 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар