Слава ЗСУ!

— Ну я, Дмитре,— сказав він другові,— полізу в свою квартиру трохи відпочити, а ти вже тут понаглядай... І коли прилетить Андрій,— ту .-ж мить тягни його до моєї печери... та... ще...

— Ходім уже, соколе мій! — поквапила Уляна.— Дмитро тут усього догляне...

— Будь спокійна, отаманшо,— все виконаю... Спочинь собі на привіллі...

Надвечір прискакав до корчми Андрій і його негайно відправили до отаманського лігвища; Дмитро теж поспішив туди... Уляна, приготувавши обід, не раз вибігала на стежку до корчми виглянути Андрія, котрого отаман чекав з хворобливим напруженням, і тепер вона перша гукнула: «Іде!» Кармелюк вискочив і на ходу закидав Андрія запитаннями:

— А що? Розвідав? Виїхав? Куди? Коли? Де тепер?

— Розвідав, батьку,— крикнув, засапавшись від швидкого бігу Андрій.— Виїхав... до себе... на хутір... сьогодні напевне ночуватиме в себе дома... а завтра...— гадає фурман,— поїде на обід до маршалка...

— То сьогодні він дома? Чи тепер уже проїхав через ліс?

— Я бачив, як він повернув на свій шлях... Потім я полетів сюди прожогом... Тільки все-таки навряд чи його можна перейняти!

— Де там! — обізвався Дмитро.

— А! Будь я проклятий! — закричав, оскаженівши, Кармелюк і вдарив шапкою об землю.— ІЦо ж це? Знову втік! Сміється з мене все пекло, чи що? Га?!

— Не проклинай себе, орле мій! — в забобонному страхові кинулася до Кармелюка Уляна.— Чого тривожишся? В нас стільки тепер сили, що нема чого ждатії того крота вночі в лісі, а можна просто відправитися в саму його нору й там схопити па місці та й добром його ще поживитися!

— А що думаєш, пане отамане,— зрадів Дмитро,— жінка ж поцілила в саму точку!

— Ще б пак не в саму,— підхопила Уляна,— коли мені достеменно відомо, що в Янчевського челяді в дворі не набереться й п’ятнадцяти чоловік, а хуторян — жменя, та й вони ненавидять свого пана... Я певна, що мояша знайти серед них і помічників... хоч би таких принаймні, котрі хитрим способом одчинять нам ворота... 6 ж у них у дворі й родичі, й куми, й свати...

— Та чого шукати далеко,— згадав Дмитро,— в мене серед новобранців є два дезертири з хутора... то ми їх уперед парламентерами... і без штурму фортецю візьмемо, нехай я буду під фухтелями³⁵, коли по так!

Кармелюк, вражений цією пропозицією, спершу мовчав і тільки переводив погляд з одного на другого, а потім, угамувавши хвилювання, поривчасто промовив:

— То можна вдарити й захопити звіра в лігвищі?

— Можна! Ще й як! — збуджено відповіли Дмитро й Уляна.

- — Ех, друзі мої! Яка ж це мені радість! То хутко ж! Не гаяти й хвилини!

— Труби в похід! — підкинув угору шапку Дмитро.

І всі прожогом кинулися,— хто в балку, хто до корчми, хто на галявину по коні, а хто до печери по зброю.

XLI1

\

Янчевський повернувся на свій хутір ще в обід і зараз же розіслав чотирьох гінців по сусідах; він сповіщав їх, що в тутешні ліси прибув Кармелюк і, крім того, писав, що завтра — день народження маршалка, отже, на цей день в його хороми з’їдуться всі навколишні пани, то треба буде спільно обдумати план, як піймаїти розбійника. До пані Розалії він надіслав особливе інтимне послання, висловлюючи полум’яну готовність бути її оборонцем, але з деякими застереженнями-натяками...

Закінчивши листи, він заходився оглядати двір, розпитувати челядь і хуторян,— чи не чути чого про Кармелюка та про його зграю, але, не дізнавшись нічого, розпорядився посилити дворову сторожу, озброїти її й приготувати все до виїзду. Челядники всі були, як видно, бадьорі, й ніякої небезпеки не передбачалося, та й важко було сподіватися її: укріплений двір Янчевського міг витримати облогу й серйозного загону.

Увечері пізно сидів Янчевський у своему кабінеті й не йшов спати, хоч уже давно було пора; па душі в нього було неспокійно, в голові невідчепно роїлася обіцянка ровбійника-грабіжника помститись йому, і ця думка відгоцила сон. Кабінет, що освітлювався однією лойовою свічкою, мав вигляд похмурий. Величезний камін, що підіймався майже до стелі, зяяв широкою чорною пащею й кидав на боки лиховісні тіні. На стінах висіли килими, прикрашені всілякою зброєю; при похмурому освітленні ці арматури здавалися страхітливими павуками. За столом, де сидів Янчевський, крізь двоє довгих вікон дивилася на нього непроглядна ніч. Кругом панувала іцімлива тиша; тільки зрідка чути було, як у сусідній кімнаті в буфеті щось гризла прудка миша.

Все це ще посилювало гнітючий настрій папа Янчевського і віяло на його душу якимсь холодом.

---

 35 Фухтель — плазкий бік шаблі, а також удар плазким боксш шаблі.