Слава ЗСУ!

Кавалери гуртувалися коло чарівних дам; поважніші гості сиділи окремою групою ближче до кам’яної балюстради, обвитої зеленню плюща й посмоктували з довгих чубуків запашний дим турецького тютюну. Розмова і в тій і в другій групі точилася про Кармелюка та його останню витівку. Пан суддя вдесяте переказував, як його обдурив спритний і безсоромний негідник, а пані Агата, навпаки, запевняла своїх слухачів у тому, що вона одразу ж відчула, що прибулець — зовсім не шляхтич, а простий хлоп,‘ і навіть натякала про це чоловікові, та, звичайно, він не вважав за слушне послухатися дружини, і ось тепер за все поплатився нещас^ ний Хойнацький.

Хоча в обох групах панувала та ж сама тема розмови, але настрій був неоднаковий, і тоді, як статечні patres patriae³⁸ з жахом говорили про загрозливу небезпеку й про кончу потребу всім виїжджати з сіл,— молодь весело жартувала, проектувала полювання на Кармелюка, посполите рушення під проводом чарівних дам, бо негідник не боїться нічого, але, із слів обізнаних людей, перед поглядом красунь пасує. І Розалія, й Агата охоче підтримували ці жарти, і хоч при якомусь нетактовному повороті розмови Розалію кидало і в жар, і в холод, але ніхто не помічав хвилювання красуні,

бо історія з графом була забута і її перетлумачив Демосфен зовсім по-іншому.

Пані маршалкова нещиро й весело цокотіла з Агатою, і стороння людина без найменшого сумніву могла б переконатися в тому, що Розалію пов’язувала з панею Агатою най-безкорисливіша й справжня дружба. А тим часом обидві крулеви панства насправді ставились одна до одної зовсім не з дружніми почуттями. Сьогодні ж Розалія була ще й дуже не в настрої: крім появи в їхній місцевості Кармелюка і воскреслих з цим спогадів про уявного графа, була ще одна обставина, яка інтригувала всіх гостей, господаря і найдужче Розалію: Янчевський, котрий ніколи не пропускав цього дня, тепер не з’явився.

—- Іду в заклад на сто золотих,— наполягав Рудковсь-кий,— що наш Славетний презус, не кажучи нікому й слова, кинувся слідами подільського Рінальдіні й раніше, ніж мй зберемо свої полки, він знову приведе його до нас на ланцюгу, як ведмедя!

— Ой ні, паи Демосфен не захоче завдати нам такої прикрості,— запротестувала Агата, надуваючи губки,— цим же він позбавить нас такої рідкісної забави: полювання на розбійника! О, справді, це чудова, иечувана забава!

— Трохи ризикована, найпаче для наших чарівних дам,— зауважив молодий Рудковський, котрий стояв за кріслом Агати.

— Ну, то що ж? Qui ne risque, ne gagne!³⁹ — одкинула назад голівку Агата, лукаво й багатозначно усміхнувшись до свого кавалера і, нахилившись до Розалії, зараз же додала: —^Чи правду я кажу, душко Розаліє?

— О, цілковиту! Тільки ризик і надає веселощів усякій забаві і втісі,— поспішила підтримати подругу з веселою усмішкою Розалія, дарма що в душі її все росло й росло глухе роздратування проти cfcoro коханця, який посмів не з’явитися в цей день.

Маршалок не менше за свою дружину ремствував на приятеля за його відсутність.

— До лравди,— казав він, розводячи руками,—того ніколи не бувало... щоб він пропустив такий день: він же в нас у домі як своя людина... Ми ділимо з ним усе... І от, не написавши й слова...

— Зовсім незрозуміло,— підтримували господаря гості.

— А як на теперішні часи, то й зовсім кепсько! — сказав Пігловський.— Шельма Кармелюк ніколи не простить нашому славному Демосфенові свого арешту. Може, він того й з’явився в наших місцях, щоб помститися на Янчевськом^, і тому наш коханий Фелікс вчинив необачно, вирядившись сам додому, без належної команди...

— То так... то так! — закивав головою маршалок.—

0, скільки разів я казав йому: «Феліксе, на бога! Тебе занапастить твоя необачність!..»

— І цілком можливо, що негідник десь притаївся по дорозі,— провадив Пігловський.

— Дай спокій, пане! — озвався Бойко, який цього разу ие дрімав, а прислухався до загальної розмови.— Та невже ж та бестія ловитиме нас по дорогах серед білого дня, мов кухар курчат?

— Небезпеці треба дивитися просто в очі,— похмуро відповів Пігловський,— і якщо й досі немає нашого славного...

В цей час скляні двері у внутріщні покої відчинилися. На порозі з’явився козачок і сказав голосно: «Його милість пан Янчевський!»

— Янчевський! — скрикнули разом усі присутні.

— Нарешті, нарешті...— радісно заговорив маршалок, з невластивою для його постаті швидкістю підводячись з місця й простуючи до дверей.— Ох ти зра...— але маршалок не докінчив свого дружнього докору: крик подиву, змішаного з жахом, вирвався в нього; він підніс руки, немов перед ним постало якесь нечуване страховище, й застиг на місці.

---

 38 Дослівно: батьки батьківщини (лат.),

 39 Хто не ризикує, той не виграє! (Франц.),