Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

— Повернувся, синку, з тяжкої неволі повернувся і не залишу вас тепер ніколи, дітки мої нещасливі!..— І Кармелюк знову заходився цілувати й пригортати до себе дорогу, рідну істоту.

Уляна стояла збоку й мовчки спостерігала цю сцену. Такий несподіваний вияв бурхливої батьківської любові приголомшив її й розбудив у душі ревниве почуття. Вона стояла тут збоку, зовсім чужа цим людям, які злилися в єдиних родинних обіймах, і почувала, що ніколи, в найкращі хвилини, не виявляв Кармелюк до неї стільки бурхливої й зворушливої ніжності, як до цього обірваного хлопчика. .

— Ну, а мати ж,—розпитував далі Кармелщк,—невже?...

— Померли.

— Нещасна! — з глибоким горем вирвалось у Кармелюка. Він витер сльозу й, перехрестившись, прошепотів: «Царство небесне, вічний супокій!»

Запала тяжка жовчанка.

Уляна скоса поглядала на Кармелюка й, дарма що хлопчикове повідомлення дало їй полегшення, отаманове горе немов завдало їй особистої образи. Недобре почуття закипіло в її душі й, клекочучи, підіймалося їй до горла.

— Як же? Коли? — проронив після довгої паузи Кармелюк.

Хлопчик почав розповідати про смерть нещасливої Марини, про те, як після арешту Кармелюка Янчевський і Пігловський звеліли її жорстоко побити і як по тому мати не зводилася з постелі. Як потім пан одібрав у них і конячину, й коропу, зосталася тільки пара волів,— мабуть, забув про них дозорець. Тільки тими волами й жили вони: наймалися до людей... Як потім ще раз приходив дозорець, хотів бити матір та гнати її на панщину, а як побачив, що вона вже ледве дише,— плюнув і пішов з хати. То вона все кашляла, кашляла кров’ю, а черев півроку й померла: благословила їх перед смертю й просила, щоб не забували за батька на часточку подавати.

— Голубка моя тиха... безталанна!..— прошепотів з болісною тугою Кармелюк і з такою силою стиснув пальці, що чути було, як вони хруснули.— Це я занапастив тебе, я!.. А хто винен? Хто винен у всьому? Ох, господи милосердний! — Він затулив обличчя руками й похилив голову.

Ясь збентежено дивився на мовчазне батькове горе; губи його почали здригатися, а очі йому заволокли сльози. Батька він завжди уявляв собі як нещасного вигнанця, і ось тепер цей нещасний плаче. Плаче за бідолашною матір’ю, котрої вже немає, котра не вернеться вже ніколи.

Сльози котилися по брудній щоці хлопця.

— Тату! — промовив він несміливо, боязко доторкаючись до шиї Кармелюка.

Кармелюк стрепенувся й витер рукавом очі.

— Жалієш, мене, сину? — промовив * він з надзвичайною ніжністю, притягаючи до себе хлопчика.— Ой тяжко, сину! А може, й краще, що господь забрав її до себе. Намучилася тут доволі...— Він глибоко зітхнув.— Ну а як же ви живете?

— Тітка Мотря перейшли до нас, вони в хаті трудяться, а я роблю в полі,— додав не без гордощів Ясь.

— Сам хазяйнуєш? Ох, гірка доля! Та не буде того більше! Ні! Одпишу я так панам на їхніх власних спинах, що аж пекло затрясеться!.. Та про це потім... потім,— додав Кармелюк, притискуючи до серця руку.— Ти йшов так здалеку... втомився... зголоднів, синку мій! — Він притяг до своїх грудей хлопчика й гукнув, не обертаючись: — Уляно, давай лишень нам їсти!

То було перше слово, кинуте до Уляни.

— Ні, татку, нехай уже краще тіточка поворожить мені про воли.

— Будуть у тебе воли, синку, все буде,— і гроші, й одяг, і худібка! Якщо я за всіх свою голову несу, то принаймні хоч ви нестатків не зазнаєте. Давай їсти, Уляно!

— Попоїсти завжди встигнемо,— понуро відповіла красуня,— а подумай про те, що треба йти скоріше звідси.

— А це ще що? Чому? — Кармелюк обернувся до Уляни, й на обличчі його виразно відбилася досада.

— Хлопець каже, що йому дорогу показав сліпий на одне око, виходить,— Лука, другого сліпого немае в нас.

Ну, то що ж з цього?

— Забув ти, чи що, про все, отамане? — По обличчі Уляни ковзнула недобра посмішка.— Про сховище ж наше знали тільки Андрій та Дмитро, та два-три найвірніші чоловіки.— Виходить, сліпий уже дізнався!

— А навіщо ж вони виляпали йому?

—- Не такі люди, щоб виляпати, та ще сліпому: його всі добрі люди обминали.

— Ну, завела своєї! Давай краще їсти, дитина зголодніла.

— Отамане, не жартуй, це ж усе недарма,— казала Уляна все з більшим обуренням.— Чому сліпий тут опинився? Він же пішов з хлопцями добувати фуражу. Чого ж він тинявся по лісі?

— Та, може, вже й усі повернулися, пішли ж іще позавчора,— безтурботно відповів Кармелюк,— а може, то ще зовсім і не наш сліпий: чутка про твоє ворожбитство далеко йде. Ну не каркай же ти вороном, а приготуй нам краще попоїсти, бачиш, хлопчик зовсім охляв.

Попередня
-= 166 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар