Слава ЗСУ!

Останньою думкою він не поділився з товаришами, щоб не відібрати в них певності й надії.

— Набивайте рушниці й пістолі! — скомандував він бадьорим і молодецьким тоном.— Висидимо ми тут і цілий тиждень, а через день, найбільше через два, повернеться Дмитро з хлопцями. От тоді, братове, провчимо пайків!

Всі заходилися заряджати рушниці й пістолі, які були в печері. За десять хвилин всі рушниці були вже заряджені й приставлені до кам’яної огради.

— Батьку, а ляхів скільки набралося! — тихо шепнув Ясь, виглянувши через каміння.

— Нічого, синку, нічого! Нехай тільки підходять ближче. Частування в нас вистачить на всіх. А як ударить на них ще з тилу Дмитро з орлами, отоді натішимось! — Кармелюк блиснув очима й потер руки.— Тільки .цур, панове, зарядів дарма не витрачати. Бити влучно! Ти, синку, ставай коло мене, отак...

— Я, батьку, вмію стріляти! — гордовито сказав Ясь.

— Умієш? От і гаразд, козарлюго. Дивися ж цілься добре. Стріляти по койаиді, цілити в ноги! Тобі, Уляно, з Ясем по дві рушниці, а нам по три. То за роботу ж, панове! Голів вище каміння не підіймати. Напоготові!

Всі зайняли свої місця й поприпадали коло кам’яної стіни. Десять рушничних цівок вистромилися з печери й націлилися на панів, які гуртом зібралися на протилежнім боці ущелини. їх було душ двадцять, і багато ще спускалося з стрімких круч.

— Все панки, та ще й зелені,— прошипів Кармелюк, роздивляючись у щілину панів, які зібралися.— Ех, дав би я вам хльосту, якби ще хоч п’ять орлів було в гнізді! Ну, та й так потанцюєте ви тут доброго краков’яка!

Нараз обличчя його спалахнуло, рука судорожно стисла курок.

— Янчевський там! — скрикнула Уляна.

— Бачу, бачу,— переривчастим шепотом відповів Кармелюк і, зігнувшись, припав щокою до приклада.— Ех, не донесе, шельма! — вирвалось у нього з досадою.— Ну, хай буде, що буде!

Знявся над входом до печери синій димок, гримнув постріл і прокотився поміж горами. І в той же час серед обложників почулися голосні, тривожні крики.

— Не вгадав! Підвищив! — скрикнув Кармелюк, коли ди-» мок, знявшись, розвіявся, і в нестямі гримнув рушницею об звмлю.

Справді, куля Кармелюкова тільки опекла голову Янчев-ському і пробила йому шапку, не завдавши ніякої шкоди. Янчевський стояв посеред свого загону й держав у руці прострелену шапку.

— То ти ще, підле бидло, й зуби вискалюєш! — крикнув він, обертаючись до печери й трясучи простреленою шапкою, і в той же час відступився за найближче дерево.— Ану лишень, панове, сипніть їм залізного горошку!

Ті, що стояли попереду, поставали на коліна, знялася смужечка синього диму, затріщали, забухкали постріли. Луна підхопила й покотила ущелиною сухий шум.

Та панський залп не завдав ніякої шкоди обложеним: більша частина куль, ие долетівши до печери, розрила землю, решта ж ударилась об кам’яну брилу, яка прикривала вхід, і повідскакувала назад.

— Ей ви, дурні,— гукнув голосно Андрій,— тільки очі запорошили! Ану лишень, братове, поскидаємо з них шапки, нехай уклоняться низенько панові отаманові!

Кармелюк подав знак. Почувся сухий тріск, і гримнуло одразу чотири постріли, за ними ще чотири й потім два... Крики, стогони й прокляття залунали на тому боці.

— Шість штук упало, батьку! —голосно крикнув Андрій.

— І мій беркицьнув! Поцілила просто в серце! Ану лишень ще одному! — Уляна схопилася на поги. Обличчя її палало, очі горіли, рухи були швидкі, поривчасті. Забуваючи про небезпеку, вона заходилася стоячи заряджати рушницю.

— Уляно, присядь! Стріляти залпом! — скомандував Кармелюк, але в цей час на протилежному боці бахнув постріл, і куля з гострим виском влетіла в печеру.

Уляна похитнулася.

— Що, поранена?! — крикнули разом Кармелюк і Андрій.

— Пусте;,— відповіла Уляна, зціплюючи зуби,— подряпало ліве плече.— А от же тобі, собако! — крикнула вона, падаючи на одне коліно й, прицілившись, спустила курок.

Почувся страшний крик.

— Помстилась!! Помстилась!! — закричала в якійсь шаленій сп’янілості Уляна й дико заплескала в долоні.

Справді, молодий двірський козак, котрий поцілив їй у плече, тепер перевертався, голосно зойкаючи, по землі, тримаючись руками за живіт.

—■ Га! Крутишся, як муха в окропі! — вискнула в нестямі Уляна.

— Уляно, слухай команду! — грізно крикнув на неї Кармелюк.— Лягай!

Всі поприпадали до землі і вчасно, бо ту ж мить пролунав дружний залп, який обсипав кулями камінне склепіння печери, але який і цього разу не завдав обложеним ніякої шкоди.

— Ану лишень тепер разом, дітки! —- бадьоро крикнув Кармелюк.— Вогонь!