Слава ЗСУ!

Затріщали рушниці. Цього разу зали обложених не був такий удалий, як перший: справжня темрява заважала влучно поцілити, крім того, ляхи відступили трохи далі. Проте все ж таки два чоловіки впали мертві.

Дев’ять трупів зняли справжню паніку серед молодих панів і двірської челяді, що становили загін Янчевського.

— Здавайся, дияволе! Здавайся негайно! — заричав Янчевський.— А не то закатую без усякого суду й тебе, й твоїх шибеників!’ '

— Бери ж, собако! — з шаленою злістю крикнув у відповідь Кармелюк.— Чого задкуєш? Страшно підійти?

— Собако, розпеченим залізом заткну я тобі горлянку! Панове, за мною! — крикнув у нестямі Яимопськпй і, нотря-саючи рушницею, кинувся вперед.

За ним побігли й пани, але не всі: більшість зосталася на місці. Знову затріщав залп пострілів і покотився далекою луною по дну ущелини. Кілька куль влетіло в печеру.

Серед нападників почулися голосні, схвальні вигуки. Але кулі, перелетівши через голови обложених, врізались у землю. Обложені не відповіли на залц.

— А що, не сподобалось? — нестямно закричав Янчевський.— За мною, панове, вперед! їх там тільки четверо! На приступ! Ми їх голими руками заберемо!

Підбадьорені гаданим успіхом, вояки, що відстали, приєдналися до Янчевського, і весь вагін з гучними вигуками кинувся на печеру.

Цього тільки й треба було Кармелюкові. З палаючими очима і з завмиранням серця чекали обложені наближення смертельного ворога. І як тільки ляхи наблизилися ступнів на шістдесят, над входом до печери знявся димок, почувся дружний тріск, гримнуло чотири постріли, а слідом за ними ще чотири.

З боку панів троє впало мертвих, двоє побігли назад. З голосними зойками всі кинулися врозтіч.

— Спиніться! — закричав Янчевський, намагаючись зупинити втікачів,— Не давайте йому часу зарядити рушниці!

Одна секунда і дияволи будуть у наших руках!.. За мною, вперед!

Хоч сутінки й густішали, але на мить постать його виразно окреслилась. Цією секундою й скористався Кармелюк.

Цілься! — шепнув він Андрієві й, припавши до рушниці, направив цівку на Янчевського.

Та маневр його помітили: в той же час хтось сильно шарпнув Янчевського за pyfty. Дві кулі свиснули в повітрі, але Янчевський уже встиг відскочити й обернутися.

Андрій схибив, але Кармелюкова куля все-таки долетіла і впаялася в ногу Янчевському. Демосфен дуже похитнувся, товариші підхопили його під руки й потягли в глибину.

—■ Ущипнув, батьку, здорово! — крикнули Андрій і Уляна, радісно потираючи руки.

— Пся крев!! Ти за це заплатиш мені дорого! — прохрипів Демосфен, обертаючись до печери й потрясаючи в безсилій лютості кулаками.

— Заплатив би, пане, й краще! — відповів із зухвалим сміхом Кармелюк.— Якби не ніч, то влучив би тобі в самий лоб.

— А от же я тобі посвічу! — закричав, шаленіючи від лютощів, Янчевський.— Гей, вогню сюди й хмизу! Я їх передушу всіх димом, як вовків.

Кармелюк поблід... «Ага, догадався, диявол!» — прошепотів він сам собі, але, переборюючи своє хвилювання, обернувся до товаришів, сповнений спокою й холодної одваги.

Гробове мовчання запанувало в печері, і з цього видно було, яке враження справили слова Янчевського на обложених. Обличчя їхні, вкриті попелястим мороком згустілих сутінків, були мертвотно-бліді й нерухомі.

— Чого примовкли, братове? — швидко промовив Кармелюк.— Чи злякалися панської нахвалки!

— 'Ні, батьку, чого ж боятися,— суворо відповів Андрій.— Якщо вмирати, то й умирати.

— Тільки випусти нас краще на ляхів, Іване,— перерив

частим шепотом промовила Уляна,—ух, хоч натішимося перед смертю! ' >

— А хто каже нам про смерть? Устигнемо вмерти й іншим* разом, а тепер утремо ще чортовим панам носи! Нехай приходять розкладати вогонь,— ласкаво просимо... почастуємо на славу! Покладемо ще не одну купу цього падла воронам на снідання!

Бадьорі слова отаманові, а головне, веселий, енергійний тон, яким вони були промовлені, одразу піднесли настрій обложених.

— Ай справді, батьку,— вигукнув Андрій,— посвітять чортові сини, так ще й видніше буде стріляти!

— Отож-то! Заряджайте ж скоріше всі рушниці та пістолі. А ти не боїшся, синку?

— Ні, тату,—* І хлопчик, долаючи дрож, гаряче притиснувся до батька. *

Пригода з Демосфеном остаточно відбила в усіх охоту брати печеру приступом, а тому пропозицію його папи зустріли з гамірливим захопленням. Це пахло справжнім полюванням. Викурювати з ями лисицю, та ще яку!

Челядь кинулася ту ж мить по лісі збирати хмиз, а пани стовпились на пригорку біля Янчевського. Рана його не була небезпечна. Куля пройшла крізь м’які частини, не зачепивши кістки; проте все ж таки ця рана позбавила Янчевського можливості рухатися, від чого він просто шаленів.