Слава ЗСУ!

— Несіть якнайбільше хмизу, та листя сирого, та ворушіться моторніше! Підлі хами! — крикнув він розлючено.— Якби кинулись усі зразу за мною,' то вже б теліпався тут шельма над моєю головою. Там же їх тільки четверо, тільки четверо!!

— Але вони стріляють, як дияволи,— ішиеречив молодий Пігловський,— за десять хвилин уклали десяті» чоловік.

— Тому що даєте їм час стріляти,— блиснув очима Янчевський,— а якби кинулись усі зразу, то за хвилину зім’яли б цю купку бидла. У! Сто тисяч перунів! Але тепер уже пізно! Лишається тільки задушити їх там.

— І то буде найліпше! — підхопили кругом пожвавілі пани.

— І найбезпечніше!

Янчевський обернув до молодих панків своє палаюче гнівом обличчя й закричав гучним голосом до челяді:

— Ну, чого ж стали? Несіть, накидайте, підпалюйте!

За одну хвилину челядь поназносила стільки хмизу, що його цілком вистачило б підпалити ціле місто, але підійти до печери не зважувавсь ніхто.

— Панове! Невже ніхто з нас не покаже прикладу цьому боягузливому хлопству?— звернувся Янчевський до панків, які його оточували.

— За мною, панове, вперед! — крикнув молодий Пігловський, спускаючись з пригорка. За ним з голосними вигуками подалося і все панство.

Підбадьорені црисутністю своїх панів, челядники підхопили в’язки хмизу й рушили вперед.

LII

В печері було тихо й темно. Напівсвітло, яке падало у вузьку відтулину, кволо освітлювало бліді обличчя, завмер-лі, чекаючи ворога.

Панські челядники обережно -наблизились на пристойну відстань і заходилися готувати вогнище.

Кармелюк окинув швидким поглядом свій загін і спинив його на Уляні. На блідому її обличчі очі горіли, мов чорні жарини, з напіврозтулених, запечених губів виривалося переривчасте дихання, тілом перебігав нервовий дрож. Дика насолода виступала з усіх її рис. Битва підносила й розлючувала її. Було щось прекрасне й страшне в цій жінці, яка сп’яніла, побачивши кров.

Сутінки вже згускли в ущелині, але чотири пари очей вп’ялися голками у ворушкі постаті коло вогнища.

—- Вогонь! — скомандував Кармелюк.

Гримнули чотири постріли, загоготала луна й покотилася далеко по дну ущелини. За перший залпом гримнув другий. Двоє обложників упало, решта побігла з голосними криками назад.

— Чого ж тікаєте? Чого не підпалюєте? А, чортові діти! Диявольське сім’я! Припекло пальці? Припече вам ще й не так!..— в нестямі закричала Уляна, зриваючись з місця..

Андрій і Кармелюк підхопили її крик.

Шалені веселощі обложених викликали вибух гніву обложників.

Під проводом Пігловського ляхи знову кинулись уже густим натовпом до печери. Та ще й цього разу обложеним пощастило не допустити їх. Почалася судорожна боротьба. Завдяки тому, що в печері було багато заготовлено заряджених рушниць і пістолів, Кармелюк і його товариші встигли обсипати нападників безнастанним градом куль.

— Заряджай рушниці, пістолі! Вогонь! — одривчасто викрикнув Кармелюк.

Постріли гриміли з печери безнастанно, але тепер уже кулі обложених не завдавали відчутної шкоди обложникам. Ніч зайшла в ущелину й заповнювала її густим мороком. Це помітили нападники й одразу ж підбадьорилися.

З’явилися запалені смолоскипи, спалахнули вогнища, але тому, що вони були досить далеко, то дим ще ие сягав до печери, а підіймався просто вгору.

— Підсовуй ближче! Заходь ліворуч, праворуч! — кричав, не тямлячись, Янчевський.

Два гайдуки подалися в ліс і, вирубавши великі гілляки,

що розходилися розсохами, заходилися підштовхувати ними до печери палаючі вогнища. Густий дим геть закрив їхні постаті. Цей маневр сподобався іншим, і незабаром з, усіх боків до печери посунувся ланцюг вогнів, над якими валував дим.

З шаленою швидкістю заходилися заряджати рушниці обложені.

— Не вдасться вам, дияволи! Не вдасться, чортові сини!— ричала Уляна, мов несамовита фурія, хапаючи рушницю за рушницею.

— Вогонь! Вогонь! — хрипко кричав Кармелюк.

Постріли ие вщухали, але більшість куль даремно різала

повітря, а вогняний ланцюг усе стискувався й стискувався, наближаючись до відтулини печери.

Ланцюг уже зімкнувся на відстані в півтора аршина. Жар дмухнув в обличчя обложених, які ще не кидали рушниць.

— Заливай,— скомандував Кармелюк.

Уляна й Андрій вхопили відра, що стояли поблизу, й, розмахнувшись, вилили з них воду. Найближчий палаючий хмиз зашипів і погас. Стовпи гарячої білої пари здійнялися в повітря.

Але то була тільки хвилинна відстрочка.

Ще й ще раз пощастило. обложеним вилити воду й погасити найближчий край вогнища. Але ось із-за вогнів здійнялася величезна купа хмизу й свіжих гілляк з листям і впала майже коло самого входу в печеру.