Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Уляна прикусила нижню губу й спрямувала палаючий погляд у глибоку темряву ночі.
Навколо було темно, мертво й тихо... Важкі хмари затягали небо, де-не-де серед них ще мерехтіли кволі, бліді аорі. Праворуч і ліворуч обабіч ущелини підіймалися стрімчасті високі кручі; ліс темнів на них чорною, непрозорою стіною.
Догоряючи, вогнище осявало Уляну червоним світлом, і її постать різко виділялася в чорній глибині ущелини. Тепер вона справді скидалася на страшну чарівницю. Губи її були міцно стиснуті, очі, блискаючи лиховісним вогнем, впивалися в глибину ночі... А страшна думка, немов чорна гадюка, поволі підповзала до неї й обвивалася круг її тіла і впивалася отруйним жалом в її горде, мстиве серце...
Від літинського судді Розалія повернулася до свого маєтку в супроводі Агати й Алоїза Пігловського. То була одна з найвеселіших мандрівок: Алоїз усю дорогу безперервно залицявся до обох дам, які були більше ніж будь-коли чарівні й жваві; жарти й дотепи так і злітали з уст співрозмовників. Рудковський же поїхав по Зеленського: він повинен був привезти його до пані маршалкової на допит,— це й була та ухвала, до якої прийшла союзна рада дам і їхніх секретарів.
Пан маршалок зустрів свою дружину у великій тривозі, та коли він побачив її в такому настрої, то всі хмари розвіялися з його чола.
— Але, ангело мій Розюию! Що сталося з тобою? — скрикнув вігі у захваті, підходячи до ручки своєї чарівної дружини, котра впурхнула, мов пташка, в залу, сміхотлива, жвава, весела.— Ти чарівніша, ніж будь-коли, ти просто сяєш, як сонце!
— Ха-ха-ха!— засміялася Розалія, проте, задоволеним і веселим сміхом.— Здається, чоловік після восьми років подружнього життя збирається говорити мені компліменти?! Справді, це дуже мило і втішно! — І вона милостиво поцілувала чоловіка в чоло.
— Але, крулево моя,— заговорив, захлинаючись від захвату, пан маршалок,— присягаюся, я не переставав це робити день у день протягом усіх цих восьми років, котрі видалися мені за вісім днів. Сьогодні ж слова в мене вихопилися мимохіть, бо, присягаюся святим патроном, ти сталл ще в сто крат прекраснішою, ніж була коли:небудь.
—- Але цього замало, пане маршалку,— підскочив до чоловіка Пігловський.— Наша чарівлива пані виявилася ще й генієм! Пані придумала, як урятувати вітчизну від найжах-ливішого ворога — Кармелюка.
— Що, що таке? — скрикнув маршалок, від жаху відступаючи назад при самому тільки імені страшного розбійника.
— Те, що наша пані, наша Жанна д’Арк, придумала, як піймати ненависне страховище, й, запросивши для сприяння нашу чарівну пані Агату, мене, недостойного підніжка панського, й пана Рудковського, вирішила свій план здійснити.
— На бога, Розюню! Та невже ж ти надумала боротися з тим... з тим... 0 матко свєнта... Єзус-пан... Моя печінка уне витримає...— Пан маршалок ухопився обома руками за бік і провадив, перериваючи свої слова голосними зітханнями: — Ні хвилини спокою... ні години сну... а пан консілаж 46 ще й радить: «Ніяких турбацій!» Єзус-пан... Та невже ж ти, Розюню, підеш походом на того проклятого дябла? Ох, ті облави, облоги — все це нічого не дає. Але це пахне кров’ю! — нараз патетично скрикнув пан маршалок, здіймаючи руКи д?горі.— Шляхетською кров’ю, панове!
Побачивши смертельний жах свого чоловіка, Розалія, рогочучи, впала в найближче крісло, але Агата поспішила заспокоїти маршалка:
— Заспокойтеся, заспокойтеся ж, пане маршалку! Немає на увазі ні облав, ні битв, пі засідок,— і все ж таки гайдамаку буде спіймано.
— Саме так — жодної краплі крові ні з нашого, ні навіть з їхнього боку,— підхопив слова Агати Пігловський,— і гайдамаку буде піймано! І створенням цього хитромудрого плану ми завдячуємо хитрості жіночій, котра — на жаль! — завжди проникливіша за мудрість чоловічу.
— В такому разі... о! В такому разі,— промовив маршалок, полегшено переродячи дух і витираючи хусткою лоба,— цілую ручки чарівних крулев наших і сподіваюся, що вони й мене утаємничать у свій нлаи?!
— О ні! — скрикнула Розалія, схоплюючись із крісла.— І так наш секретар сказав уже занадто багато, а треба пам’ятати, що в наших будинках і стіни мають вуха!
— Скоряюся! — Пан маршалок церемонно вклонився.— І віддаю себе в цілковите розпорядження наших прекрасних володарок і вірю в успіх.
Після кількох незначних фраз Розалія запропонувала Агаті піти в приготовану їй кімнату переодягтися перед обідом, а сама попростувала в свій будуар.
— Ну, що нового? — звернулась вона, не одриваючись від дзеркала, до Феліцити, котра стояла за її спиною й прибирала їй волосся.— Розповідай!
