Слава ЗСУ!

— Немає сумніву! Але там у них, напевно, є й письменні. Та й, крім того, невже ти думаєш, що вона не знайде способу прочитати листа, в якому говоритиметься про зраду її коханця? Скажи, коли б ти дістала такого листа хоч китайською мовою, невже б ти не зуміла розкрити його змісту?

— Чи можеш ти сумніватися в цьому, Розюню? Я гадаю, що й хлопка-розбійниця зуміє зробити це, але треба, щоб вона знала, що в листі говориться про зраду коханця. А як же це?

— Ах, ангеле мій, та простішого немає нічого! — усміхнулася Розалія.— Досить того, щоб той,, хто принесе листа, сказав, що лист від жінки,— а отаманша ж, напевно, поцікавиться довідатись, від кого лист,— і що доручено його передати тільки самому отаманові в руки,— щоб підозріння спалахнуло. А там ревнощі. .А коли ревнощі закиплять у нашому серці, тоді все: розсудливість, небезпека, обов’язок,-- все розлётиться, як дим.

Розалія розсміялася їдким сміхом,' а захоплена -вдалим задумом Агата щиро поділила її веселість.

— Досконале, досконале, моя дорога! Я, "далебі,. навіть, утямити не можу, як ти все це зуміла придумати! .

■«— Я? — Розалія вдала, що дуже здивована.— Та що ж я придумала? Я тільки розвинула ту думку, яку підказала мені ти. Ти, мій ангеле, виявилась проникливішою за всіх.

При цих словах Розалії Агата почервоніла від задоволення, і їй здалося, що це справді вона все обдумала.

— Отже,—казала далі Розалія,—тепер, я гадаю, ми можемо покликати наших кавалерів і розповісти їм наш план?

— Звичайно, звичайно! — заспішила Агата.— Уявляю, як вони здивуються й розізляться, о, воші неодмінно розізляться,— вона впевнено кивнула голівкою,— коли довідаються, що ми вирішили все!

І иа саму тільки думку про те, як вона буде передражнювати Алоїза і як усі захоплюватимуться її проникливістю, гарненькі оченята Агати загорілися й щічки запалали.

— В такому разі, звелю покликати їх,— Розалія смикнула шнурок сонетки й наказала Фросі, яка хапливо вбігла, щоб вона просила пана Пігловського й пана Рудковського завітати сюди.

Через кілька хвилин молоді люди зайшли до кабінету красуні й, спинившись коло порога, з комічною урочистістю вклонилися.

— ІД о звелить пан презус? — спитав Рудковський.

— Панове можуть зайняти місця, щоб вислухати нашу ухвалу,— оголосила Розалія й жестом королеви показала молодим людям на їхні місця.

Рудковський і Пігловський мовчки вклонилися й сіли.

— Ми ждемо вказівок від наших володарок, які придумали вже, мабуть, план уловів розбійника,—трохи іронічно промовив Пігловський.

— Пан угадав,— відповіла Розалія,— ми справді придумали спосіб, як можна буде без найменшого пролиття крові піймати гайдамаку, і честь цього відкриття,— Розалія повела рукою в бік Агати,— належить цілком моїй подрузі.

Агата вся запроміиилася від задоволення.

З великою цікавістю слухали кавалери план, який їм розказували.

— Чудово! — вигукнув Алоїз, коли вона закінчила.— Сам Торквемада⁵⁶ не придумав би нічого хитрішого.

— Та тільки, на прикрість нашим чарівним володаркам, я мушу сказати, що, на жаль, цей хитрий план не можна виконати,— зауважив Рудковський.

— Чому? — спалахнула Розалія й швидко обернулася до свого секретаря.

— З двох причин: перша, тому, що ми не знаємо, де лігвище, в якому переховується той звір, а і друга, тому, що в нас немає й людини, котра б погодилася податися з листом до тієї красуні.

— Ах, так, так! Але, матко свєнта, Розюню, ми зовсім забули про це,— сумно сказала Агата,— й намірялися вже...

— Добрими намірами, пресвітла пані, й пекло вимощене, кажуть бувалі люди, але,— Алоїз розвів руками,-—треба визнати, що в цьому ділі й ваші топкі хитрощі не приведуть ні до чого, і, як справедливо гадає пан Рудковський, гайдамачка залишиться здорова й неушкоджена в обіймах свого невмиваного Ромео.

— Н-ні! Її треба впіймати! — гнівно скрикнула Розалія і з силою вдарила кулаком по ручці крісла.— Впіймати, що б там не було. Якщо ж ми не вціймаємо її, то не впіймаємо й Кармелюка,—додала вона вже трохи спокійніше.

— За нашого віце-презуса я ладен віддати й свою душу, навіть більше: я ладен сам стати листоношею й передати розбійниці листа, але не знаю, куди нести його, бо, при всій вашій хитрості, ви не можете написати на ньому ніякої адреси.

Агата надула губки й, кинувши на Пігловського короткий погляд, промовила з-удаваною суворістю:

— Пан усе жартує й жартує, а діло серйозне!

— Авжеж, діло серйозне,— провадила далі з погано прихованим роздратуванням Розалія,— і якщо ми за нашим давнім старопольським звичаєм гайнуватимем час на дотепи, то, звичайно, не досягнемо нічого.