Слава ЗСУ!

— Чарівний пан презус присоромив нас, хоч, щоб тільки побачити його ще раз в сяйві благородного гніву, я ладен наговорити знову сто тисяч дурниць... Але... але... але! Мовчу! — скрикнув Алоїз, піймавши вогненний погляд Розалії.— Мовчу й надіваю мантію гробокопа.

Розалія силувано усміхнулася Пігловському, посварилась пустотливо пальчиком на нього й звернулася діловим тоном до Рудковського:

— Пане Рудковський, невже ж*і ви не бачите способу відкрити місцеперебування Кармелюка?

— Старатимусь, але...

— Ви ж кажете, що всі хлопи віддані Кармелюкові, як своєму батькові?

— Цілком справедливо.

— Якщо це так, то вони ж повинні знати, де він перебуває?

— Мабуть, що так.

— В такому разі, що ж заважає вам довідатися від них, де Кармелюк?

— Вони нізащо цього не скажуть.

— Але є ж засоби прійяусити їх говорити!

При цих словах брови Розалії нахмурились і очі блиснули владним вогником.

— Гм! — Рудковський підвів брови.— Звичайно, я вживу всього можливого, щоб випитати в них, де нове - лігвище проклятого звіра.

— Вдячна зарані,— усміхнулася Розалія.— Сподіваюся, що турботи мого секретаря будуть илідшгаі, ніж витівки пана Янчевського.

При цих словах Розалії Рудковський спалахнув, як порох.

* — Присягаюся, що я дізнаюсь про це! — скрикнув він, схоплюючись з місця.

— А ми тим часом обміркуємо з паном Алоїзом, кого спорядити з листом до гайдамачки,— заявила, усміхнувшись, Агата, і, підвівшись з місця, простягла руку Пігловському.

На тому й закінчилася рада нового комітету.

LXVI

Минуло два дні.

Рудковський зараз же після ради прихопив з собою кількох хлопів і достатню кількість нагаїв і полетів розізнавати, де може переховуватися Кармелюк.. А Агата та Алоїз старанно заходилися розробляти другу частину плану, для чого їм треба було ховатися від сторонніх очей і вух, і Розалія, бажаючи одвернути думки Агати від Кармелюка, особливо Старалася, щоб ніхто не порушував усамотнення її гостей.

Сама вона проводила більше часу в своєму будуарі. Нестерпна думка про те, як відкрити місцеперебування Кармелюка і як передати йому листа, не давала їй спокою. Правда, тепер справа полегшувалася: вона могла б передати листа через Фросю,— принаймні виправданням завжди могло бути те, що це саме той лист, котрий мав викликати ревнощі Уляни. Але кому передати його? Куди? Рудковський правду каже: не всякий із селян знає, де Кармелюк. Правда, він полетів розізнавати, але з його заходів нічого не вийде. Дурний, зарозумілий хлопчисько! Але ж треба щось придумати, щоб переслати йому звістку.

Ламаючи голову над розв’язанням цього питання, Розалія згадала про Зеленського.

Ану лишень розпитати його ще раз, може, він щось придумає. Тепер же ніхто не може запідозрити її: вона діє як президент нової комісії.

Розалія наказала Фросі привести до неї Зеленського.

— Слухай, вацпане,— звернулася вона до нього,— ти ка-зав нам, що з ватаги Кармелюка ніхто не погодиться виказати свого отамана. Добре! Цього нам зовсім і не треба, але ось про що подумай: чи немає де-небудь поза ватагою хоч будь-якого чоловічка, наприклад з хлопів,—- вони ж усі обожнюють розбійника,— котрий би погодився тільки однести до нього листа, й навіть не до нього, а тільки до гайдамачки? Це конче потрібно для нас, отже, й для тебе, бо як тільки буде впіймана вона чи він, ти дістанеш від мене особисто двісті червінців.

Сума, яку обіцяла Розалія, вчетверо перевищувала ту нагороду, котру одсипав Зеленському трохи скупий Янчевський.

— Падам до пуг ясновельможної пані! — скрикнув Зелен-ський, і справді впав на коліна перед красунею, бажаючи поцілувати. її в коліно, але Розалія ласкаво простягла йому руку, котру шпигун жадібно поцілував, і лагідно додала:

Встань! Якщо ти допоможеш нам у цьому ділі, то можеш завжди розраховувати на мою допомогу.

У вогонь кинуся! — скрикнув Зеленський.

— У вогоць кидатися не доведеться, бо ми будемо діяти хитріше, ніж пан Янчевський; а от постарайся тільки пригадати, чи немає де такої людини, щоб могла рознюхати, де перебуває Кармелюк, і передати йому листа.

•Зеленський задумався. Від жадливого бажання догодити щедрій пані вся кров шугнула йому в голову. Якусь хвильку _L стояв вій мовчки, з усіх сил напружуючи мозок, щоб пригадати таку особу, аж нараз очі його сйалахнули.

— Є_г ,є! — скрикнув він, не тямлячись від радості.— І не треба шукати далеко!

— То кажи ж хто! _s