Слава ЗСУ!

Одне слово «помста» свердлило його серце й спопеляло до нестями мозок.

Від маршалкової, розпитавши добре фурмана й задобривши, з тонкими натяками, решту, челяді, Янчевський полетів знову до судді: треба було у в’язниці формально допитати упійманого розбійника... Та, головне, треба було підкупити челядь, щоб жоден лист, чи адресований у комісію, чи Руд-ковському особисто, на його квартиру, не потрапив би йому в руки раніше, ніж прочитає його сам Янчевський... Найменша невпевненість, кому адресований лист, не давала йому заспокоїтися й на хвилину; він заирисягся собі вжити всіх заходів, шляхетських і не шляхетських, а перехопити цього листа та й, крім того, мати взагалі в руках ключ до листування своєї коханої з новообраним секретарем.

— Без листування в них не обійдеться,— бурчав він, кусаючи собі губи й обгризуючи вуса*— нові поборники громадських інтересів попадуться в мою пастку неодмінно!

Явтух не промовився на допиті жодним словом: він, мовляв, не знає, де перебуває Кармелюк, і не належить до його ватаги, а випадково по дорозі попав у корчму, де його й схопили. Янчевський хотів був почати допит з муками, але спинився, довідавшись, що Явтух належить панові Піг-ловському.

— Щоб ще не образився, що я його бидлом розпоряджаюся,— сказав він судді,— особливо коли й справді виявиться, що хлоп попав випадково... І мені б він ще був потрібен...

*— То, може, написати йому, щоб він сам приїхав або прислав би дозвіл пошкребти цю бестію? — запропонував суддя.

— Авжеж, це найкраще... Я б і сам охоче до нього поїхав, та в мене є тут негайна справа... До речі, чи ие знає пан суддя про Рудковського, де він? Я погарячкував тоді... А в нього є в руках якісь відомості... І мені б він ще був потрібен...

— Дуже добре, пане наш Демосфене; до правди, у нього є в голові смалець, і він буде корисний... От тільки не знаю, де він? Весь час я його не бачив.. Чи не в нашої красуні маршалкової за осавула? Вона ж його завербувала до свого полку... Бідова ця пані Розалія, далібуг,— казав суддя, важко дибаючи від в’язниці до свого дому,— завербувала всіх для евоєї химери... І мою пані заполонила, залишила мене солом’яним удівцем... Де тепер ганяє моя ненаглядна зіронька, і втямки не візьму... Душа в мене холоне, як подумаю, що вона ризикне сама кудись їхати...

— Ну, пані Агата досить розсудлива і запаслася, мабуть, вірним зброєносцем,—їдко усміхнувся Янчевський...—Так, витребеньки, пустощі від неробства, жарти,— провадив він сухим, сповненим отрути й затаєної злості тоном...— Всі ці жарти, щоб згайнувати час, були б дрібницями, якби в кожному жарті не було двох кінців: в одному веселощі, а в другому—злісна капость... Недарма приказка мовить: «Жарти жартами, а хвіст набік...»

— Та пан же сам схвалив спершу намір пані маршалкової.

— Як забавку, як потіху... Але якщо в дитячій грі криються зовсім не особливі наміри, не дитячі забавки...

« Які? — сполошився суддя й, поблідши, наскільки це було йому можливим, зупинився.

— Та я взагалі кажу,— зам’явся Янчевський,— не можна ж забаганкам наших дам довірити серйозну громадську справу, так би мовити, скокій нашого краю.

— А! — зітхнув суддя, розгойдавши свос черево...— Куди ж ви? Заходьте обідати до мене... Відтрапезуємо по-парубоцькому...’і медку сьорбнемо... знайдеться й запліснявіла пляшечка.

— Та я ось тільки зайду до Рудковського, довідаюся, чи довго він?

— Досконале... .То я чекаю на шановного пана... Ага, до речі, тягніть з собою й секретаря.

Через півгодини повернувся Янчевський і сказав, що Рудковського немає в місті і що хазяйка, в якої він квартирує, чекає його не сьогодні-завтра.

— Ну, нічого робити, прошу шановного пана..? На стіл уя^е подано, і ми тільки вдвох обідатимем.

Коли випили по чарці-другій старки й челядь, подавши першу страву, чемно поодходила до дверей, суддя, не відходячи від столика з закускою, таємниче сказав Янчев-ському:

— Яз Варшави одержав листи... Наша аристократія, на чолі якої стоять князь Чарторийський і граф Замойський, а разом з нею і вся шановна шляхта, ввая^ає московське ярмо обтяжливим.

— Ще б пак,— погодився Янчевський...— От і ці розбійники, замість належного покарання, викликають у російської адміністрації запити щодо нашого ставлення до бидла і навіть подейкують, чому важко й повірити, що буде указ, який обмежує наші права... Але що з тим гхівяічиим ведмедем вдієш?

— На кожного звіра є своя пастка..,

— От . про це й кажуть у Варшаві...- Формують сили.,. Зустрічають співчуття і в сусідніх державах... Звичайно, перед московським урядом треба себе показати найвірніши-ми підданцями, щоб приспати будь-яку підозру. Ну, про це ми поговоримо наодинці за келихом меду... А тепер гайда до борщу з бараниною й ковбасами...