Слава ЗСУ!

— А я бачив, як і коня виводила! — відповів другий.

*■'- Коня? — сполохався Кармелюк.**— Виходить, поїхала кудись?

Мабуть, що так. Стрілою помчалася,—підтвердили гайдамаки. .

Кармелюк підвівся з місця. Справжня тривога охопила його. «Чи не довідалася чогось про Олесю? — мигнуло йому в голові.— Ця скажена кішка може в одну мить погубити дитя!..»

— Та що ж сталося? — промовив він уголос.— Чому поскакала отаманша?

Чекайте, а дід же якийсь приходив до неї,— обізвався один з кашоварів,— листа, чи що, якогось приносив... Та ось, Довбне, отаманша тебе відкликала чого?

Прй перших словах цієї розмови Довбня, неабияк збентежившись, почав швидше носити їжу ложкою; тепер же він зовсім оторопів, та цього разу товариш виручив його з біди.

— Листа? Я бачив, бачив! — гукнув розбійник, котрий нагадав, що отаманша виводила коня...— Коли пані вискочила на коня, то згубила папірця; я підняв його й погукав їй услід, та вона вже не почула... Та ось, дозвольте, ось він, цей папірець! — сказав гайдамака й витяг з-за халяви чобота пожмакану записочку Фросі.

г- Давай! — Кармелюк майже вирвав її з рук розбійника.

Як тільки пробіг він перші рядки листа — обличчя його вкрилося червоними плямами.

— Зрада! Западня, пастка! — несамовито закричав він.— Догнати божевільну! Коня!

Тим часом у домі маршалка знову зібралося жваве товариство — знову з’явилася чарівна пані суддиха, а за нею й Алоїз Пігловський.

Літинського суддю його судді не катували вогнем, бо він добровільно віддав свої ключі й не приховав від екзекуторів грошей, які зберігалися в домі; він тільки дістав сувору кару за свій суд і^два тижні пролежав у гарячці, вкритий ранами від нагаїв. Але наприкінці другого тижня гарячка спала, виразки почали гоїтися й усяка небезпека минула. Щодо нападу гайдамаків, то суддя був тепер від нього убезпечений і словом отамана, й військовими загонами, які прибули з Ка-м’янця.

Агата весь час доглядала чоловіка; і хоч нещасній дружині старанно допомагав у всьому вірний друг дому — Алоїз, але все ж таки звикла до легковажного життя жінка під кінець очамріла й написала Розалії листа, в якому сповіщала її про відновлене здоров’я свого чоловіка й, крім того, скаржилася подрузі на нудьгу.

Розалія негайно відповіла папі суддисі й запросила її приїхати до неї, бо сама вона лежить хвора в ліжку, а тут ще повен дім гостей.

«Крім того,— приписувала вона в кінці записки,— нам пора, мій ангеле, закінчити розпочате діло. Всі підготовчі заходи я вже завершила,— залишається тільки кінець. Тому-то й спіши до нас із своїм секретарем, пам’ятаючи прислів’я: «Le fin couronne Foeuvre» *.

Сповнена любові подруга страшенно стурбувалася станом здоров’я дорогої Розюні; вона кілька разів навіть починала плакати, але разом з тим виявляла такий жах на саму тільки думку про можливість залишити хворого чоловіка, що суддя змушений був сам ублагати своє ангелятко одвідати шановну пані маршалкову. Умовивши нарешті дружину, він звернувся з сердечним проханням і до свого любого друга Алоїза — супроводити його найкоштовнішу перлину в Мар-шалківщину й оборонити її в дорозі від усякого лиха.

Агата не забарилася прибути з своїм, секретарем у дім маршалка, де спинилися на деякий час майор і два корнети прж-сланого з Кам’янця загону.

Після жахливої пригоди з Янчевським Розалія пролежала три дні в ліжку, не допускаючи до себе майже нікого і впер-

% Кінець — справі вінець (франц.).

то відмовляючись від лікарів. Чоловік, який заходив до неї після наполегливих домагань, приходив до думки, що його «яскулечка» блідне щогодини все дужче й що в очах її з’явився підозрілий блиск. Насправді ж, крім фізичиого потрясіння, Розалія страшенно мучилася душевно: почуття страху, ревнощі, жах викриття й переслідувань з боку одуреного коханця шарпали її нерви й не давали їй і хвилини спокою.

Тривалі години своєї самотності, вона тільки й думала, як би їй виплутатися з незручного становища, в яке її поставили несподівані обставини* Нарешті вона опанувала себе, встала з ліжка й звеліла покликати до себе чоловіка. Розпитавши його на початку розмови про останні новини, вона порадила чоловікові запросити офіцерів прибулого загону зупинитися в їхньому домі, влаштувати в них, так би мовити", штаб-квартиру. Вона пояснила чоловікові, що, втративши Янчевського, москалі блукатимуть тепер, мов сліпі, що їм потрібні вказівки людей, які знайомі з місцевістю, а такі вказівки можуть давати їм лише вони та пан Рудковський. Головне ж, запросивши в свій дім панів офіцерів, вони, господарі, можуть бути цілковито впевнені в своїй особистій безпеці: з офіцерами ж прибудуть караульні, вістові, днювальні, денщики, одне слово, двір наповниться озброєними людьми, і Кармелюк тікатиме від нього, як чорт од ладану...