Слава ЗСУ!

Тим часом загін хоч і поволі, а все ж таки наближався до Кам’янця; і Андрій, і Уляна, і Явтух дуже добре знали, що з Кам’яиецької фортеці не вислизне й миша.

Сьогодні ж на останньому привалі до них несподівано приєдналася велика партія арештантів. Багато хто з них знав Кармелюка не тільки з чуток, а й особисто, а Явтух одразу ж розшукав кількох своїх недавніх знайомих. У всякому разі, відчувши себе в великому гурті, друзі підбадьорилися, а нові спільники, довідавшись, що з ними везуть і славного отамана Кармелюка, пройнялися героїчним духом.

Близькість ночівлі підбадьорила й конвой, що був біля арештантів.

— А що, ваше благородіє, дньовка буде? — звернувся молодий солдатик до сивого фельдфебеля, що йшов поруч нього з правого флангу.

— Втомився, молодче?

Фельдфебель обернувся до того, хто питав, і сердито глянув на нього з-під навислих брів.

— Ніг не чую!

— Чого ж тарантаса не звелів запрягти?

— Та кого ж запрягати, коли й своя пара не везе!.. е

— І в горлі пересохло. Молочка б — прочистить горля-ночку,— додав хрипким голосом, ідучи поруч з молодим,^поважний солдат з чорними бурцями.

— Молочка! Ей, гляди, Федоров, коли б з тебе самого капітан масла не збив!

— Нехай і зіб’є, а хіба це гаразд, що вже третій день дньовки не бачимо?

— Та буде вам дньовка, а може, й дві. Чого ви юртуєтесь, іродові сини?

Солдати замовкли, але вістка про те, що в Ярмолиицях має бути дньовка, незримою блискавкою облетіла всю партію.

Уляна підвела голову і з затаєною надією оглянулася навкруги.

З часу свого арешту вона страшенно змінилася: схудла, почорніла від горя й зразу постарішала на багато років. Думка про те, що через свої дикі ревнощі вона дала заманити себе в пастку й занапастила Кармелюка, мучила її, і коли б тепер для врятування отамана, якого вона все ж таки кохала, потрібне було її життя, вона з радістю віддала б його.

Арештанти вже не йшли понурою юрбою. Чи то думка про денний відпочинок, чи щось інше їх підбадьорило, тільки обличчя їхні пожвавіли й рухи стали легші, проворніші.

— Чого шкандибаєш, дядьку? — звернувся Явтух до таврованого арештанта, який ішов поруч нього — низьколобого, широкоплечого чоловіка з холодними голубими очима, що понуро дивилися з-під навислих рудуватих брів.

Д5 арештантів, які приєдналися, він вважався за старосту й мав велику повагу, як каторжник, котрий устиг утекти з каторги. ,

— Чобіт поганий, до ночі розпореться геть,— відповів каторжник, не дивлячись на Явтуха.

Але ця фраза, промовлена найбезбарвиішим тоном, справила незвичайно враження на всю партію.

Ніхто не оглянувся в бік співрозмовників, але всі почали напружено прислухатися до їхньої розмови.

— А хіба дратви не вистачить, щоб зашити?

— Дратва то є, й довга, а шило хоч і новеньке, але тупе.

— Цвяхів можна роздобути в місті.

— В цьому? Чортма!

— А де ж у чоботі дірка?

— У лівому заднику. .

— Ну а шкіра ж як, ще держить?

— Кругом держить, міцна, ось тільки тут дуже протерлася, та й лубок я вирвав сам.

— Давно?

— Позаторік. Дуже шкода чобота, хотів і зовсім його покинути.

— Чого ж .це ти, дядьку, з діркою його зоставив.

Та я ганчірочкою заткнув.

Треба б колодку підшукати,— встряв у розмову Андрій,—та підібрати до ноги ловку онучу,—- цю фразу він промовив з непомітним натиском. '

— Сам знаю. Та як? — каторжник блиснув білками в бік Андрія.

Ніхто не відповів нічого.

>- Як підігнати?.. Придумай... Скоріше... Треба...— прошепотіла, задихаючись, Уляна й непомітним рухом стиснула гарячою, мов огонь, рукою Андрієву руку.

— Цс...— прошипів той, одвернувшись убік,— буде привал — обдумаємо... Бог милостивий...

Як передати про новий задум Кармелюкові й, головне, як достеменно взнати, наскільки покалічена його нога?

Ці два питання не виходили з голови Андрія, Явтуха й Удяни, що мовчки йшли поряд одне з одним. Та не тільки друзі Кармелюкові ламали собі голову над розв’язанням цих двох нерозв’язних питань — і каторя^анин, і кожен член ватаги думав про це. Сама тільки свідомість того, що в їхньому гурті й Кармелюк, подвоювала сили арештантів. їм здавалося всім, що треба тільки Кармелюкові дізнатися про їхній задум і взяти провід над ним — і ніякі конвої не втримають їх; він же, як характерник, зуміє й очі одвести, й сон навести, і дасть усім розрив-трави, щоб розламати кайдани й замки; все він зможе — придумає таке, що й чортові не снилося!

Та як не перебирала чесна братія всіх способів зв’язатися з Кармелюком, жоден з них не був хоч якоюсь мірою можливий..