Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Годі було й думати про якийсь вигук чи розмову. Перш за все відстань, яка відділяла воза від партії, робила це зовсім неможливим, та не було сумніву і в тому, що найменшу таку спробу було б припинено з самого початку. Що ж до передачі записки або якогось умовного знака, то з огляду на подвійне кільце варти, яка оточувала воза, й найсуворішу заборону корнета наближатися будь-кому до цьрго живого укріплення, цей спосіб треба було вилучити взагалі. Можна було б, звичайно, підкупити когось із варти, але для цього треба було мати можливість переговорити з ним хоч дві хвилини віч-на-віч, а про це арештанти не могли навіть мріяти.
Одне слово, сподіванка прилучити Кармелюка до свого плану вислизала все більше й більше з голови Андрія та його товаришів. Зоставалася попереду тільки тюрма. Звичайно, коли б у тій тюрмі довелося залишатися триваліший час, то можна було б багато чого придумати, але що можна було зробити за одну ніч?
— А може, в чоботі знайдеться й онучка на хвору ногу? — звернувся нарешті Андрій до таврованого старости.
— Пошукаємо. Ех, якби перепочинку деньків зо два, можна було б і ногу підлікувати, й чобіт переробити...
Співрозмовники знову замовкли й поринули в свої роздуми.
Тим часом партію почали випереджати вози з усякою живністю, натачанки, брички,—відчувалася близькість великого містечка. І незабаром справді показалися на вузькій і довгій йощовині, серед укритих гонтом і черепицею' дахів, хрести двох пишних костьолів, а далі — під горою, серед біленьких, повшиваних соломою хат, що тонули у серпанку безлистих садків,— височів і хрест православної церкви. По другий бік містечка, за положистим горбом, видно було червоний дах і білі стіни тюрми.
№ Ну, от і кінець далекої дороги,— прочумався від своїх понурих думок штабс-капітан, — нагріємося й, так би мовити, одведемо душу.
Т-так, спробуємо й щастя! Тільки ось що: спинімо наш етап. Нехай перепочинуть солдатики та підживляться трохи, а то тюрма онде в біса, зовсім за містечком, у степу, там же нічого й не добудеш.
Це правда,— погодився капітан,— тут ось базар і провізії можна призапасти.
Ав тюрму треба послати негайно вістового, щоб очистили особливу камеру для мого гусака, та й усіх ваших супутників треба мішати з іншими.
Так, так, звичайно...— похопився штабс-капітан.— Треба поспішити, а то ця морока в тюрмі забере багато часу. Та й па ваших волоцюг треба домогтися окремої камери.
^ На оцих? — корнот зневажливо посміхнувся.— Ну, це вже зайва розкіш: посидять вони, капітане, і з вашими паничиками.
Не раджу: хто їх знає, що за люди,
^ Ха-ха-ха! — розсміявся корнет просто в обличчя капітанові.— Здається, вже й вас пройняла кармелюківська гарячка. Не хвилюйтеся, не знайшли ми в цього quasi 62-ча-клуна ні розрив-трави, ні шапки-невидимки. З тюрми то вже не втече.
Бляклим обличчям капітана пробігла жовчна гримаса.
Як собі знаєте, пане,— промовив він, знизуючи плечима!,1— дивіться тільки, щоб потім пе пожалкували.
— Не доведеться! — самовпевнено посміхнувся корнет і, обернувшись назад, дав наказ зупинитися.
**** Ага, я ще забув довідатися: чи знайдеться в місті достатня кількість фуражу?
» Навряд,— засумнівався капітан,— містечко погане, справжня брудна жидівська діра, а економія є одна верст за вісім, там, напевне, добути можна й вівса, й сіна... а в тутешньому панському дворі навряд...
— От побачимо.
Коли партія зупинилася й верхівці були послані і в панський двір, і до начальника тюрми* корнет звернувся до свого супутника:
Чи не маєте бажання глянути на цього полоненого. Бонапарта? Не бійтеся, закований...
«**■ Я, пане, француза не боявся, а не те що лісового розбійника,— спалахнув капітан.
^ Ну, ну, я ж жартую,— протяг корнет .поблажливо й, повернувши коня, запросив капітана їхати за ним.
«Шмаркач! Щеня!» — прошипів сам собі капітан, повертаючи коня за молодим пестуном долі.
Офіцери спинилися коло воза Кармелюка. Він глянув на них тьмяним поглядом і зараз же задлющив очі.
— Йому дуже погано,— промовив капітан,— нога, мабуть, переломлена. Ви б йому попустили хоч шию, а то ж так можна й живого не довезти.
— Видержить...— почав був корнет, але потім, передумавши, додав: — А втім, зніміть з нього нашийник, нехай пере-* дихне.
LXXXV
Арештанти посідали вздовж дороги, ждучи наказа рушати в Ярмолинці.
Тим часом вістка про те, що в передмісті стоїть велика партія, розійшлася на базарі; зразу ж на шляху показалися перекупки з кошиками булок, пирогів, смаженої риби, холодцю з свинячих ніг та інших таких ласощів.
