Слава ЗСУ!

Перекупки хотіли були підійти просто до цепу, що оточував партію, але сердитий фельдфебель гримнув на них і показав їм місце далі. Жінки посідали на деякому віддаленні, майже проти конвою, що охороняв воза з Кармелюком. Зразу ж до них почали підходити солдати й купувати їжу; вони торгували, точили баляндраси, перекидалися жартами — одне слово, одводили душу після довгої й нудної дороги.

Прийшли й денщики офіцерів — закупити провізії для начальства, що розташувалося осторонь на розстеленій на землі бурці, й, позубоскаливши, теж відійшли.

Андрій мовчки спостерігав ці сцени; здавалося, якась нова думка починала формуватися в його голові.

Нараз він швидко обернувся до своїх товаришів; в очах його спалахнув яскравий вогник; всі риси обличчя загорілися натхненням.

— 6, братці-голубчики!.. — промовив він швидко.— Благословіть провіант закупити.

— Купуй! Проси їхнє благородіє,— загомоніли кругом ареінтанти.

— Що ти надумав? Скажи! — шепнула Уляна, вп’явшись Андрієві в руку.

— Чш! Мовчи... Слухай! — відповів ледве чутно Андрій і звернувся до найближчого солдата з проханням передати фельдфебелеві, що партія хоче закупити провіанту й просить їх благородіє, щоб він дозволив йому зробити цю купівлю.

Андрієві здалося, що минула ціла вічність, поки солдат сходив до фельдфебеля, поки зібрали гроші й поки, нарешті, прийшов дозвіл. І аж коли він у супроводі двох вартових попрямував до групи перекупок, тільки тоді зітхнув він БІЛЬ-но й навіть інстинктивно підніс був руку, щоб перехреститися, та вчасно схаменувся...

І ось вони спинилися коло ряду перекупок. Андрій на мить оглянувся в бік гусарів, що оточували Кармелюка, ніби зміряв очима відстань,—вона була невелика...

— Пироги! Бублики! Сластьони! Риба печена! Ноги свинячі!— загаласували одразу всі перекупки, простягаючи * Андрієві зразки свого товару.

Андрій скептично глянув в один кошик, у другий...

— Ге-ге-ге! Що ж до за товар? — сказав вігі глузливо й протяжливо свиснув.

— Чого свистиш, ідоле? Чортів, чи що, скликаєш? — суворо обірвав його конвойний.

— Не по Губі їхньому мордородію чи не по кишені,— іронічно зауважила гладка перекупка з червоним огрубілим од вітру обличчям, у засмальцьованому фартусі й великій хустці, перехрещеній на грудях.

— Чи по губі, чи по потилиці, а тільки нічого купувати, тітонько,— голосно промовив Андрій.— Нам треба багато, нас же сорок душ і одна формена жінка.

Останню фразу вія голосно викрикнув, з особливою гордістю.

— Аби гроші, а тут вистачить позатикати ваші пельки... Докупи ось у мене рибку печену, свіжа рибка. Гуртом усе дешево віддам!

Перекупка вийняла смажену рибу й подала її Андрієві. Той узяв її в руки й заходився пильно роздивлятися хвоста.

— Та чого ти її з хвоста роздивляєшся! — розсердилася гладка баба.— Ти ось на зябра дивись! Хоч і печені, а червоні.

Вона підняла хрящ, який прикриває зябра риби, й тицьнула її майже в обличчя Андрієві.'

— Та що ти мені зябрами межи очі тицяєш, коли* в неї в

хвості гандж! "

-Останні слова Андрій викрикнув навмисне голосно.

— У твого батька, дурню! — сердито плюнула перекупка й вирвала з Андрієвих рук рибину.

Зауваження гладкої баби викликало голосне схвалення серед солдатів.

— Дивись ти, босий ірод, а ще й перебирає! — виказувала баба, розходившись.

— Ну що ж, тітко. Чобіт дірявий, та в ньому козак бравий,-— весело підморгнув Андрій червонопикій бабі.— А як поможуть ноги, то й у гречку через пороги!

Ловко! —підтримали солдати, що підійшли до гурту.— По слово в кишеню не лізе.

Всі пожвавіли; та жарт арештанта не власкавив розгнівану матрону.

— Так би він скоро по гроші в кишеню ліз! — відповіла вона.— Ач ти, чортів син, риба йому не свіжа! Та чи ти їв коли таку, волоцюго чортів? Вона в мене ще сьогодні на сковороді підскакувала, як не підскочить і добрий козак навприсідки. Просто з води!

— А мені треба таку, щоб з рук випорснула і в воду втекла! — перебив її з гучним сміхом Андрій.

— І втекла б, утекла б, коли б я її зразу не вийняла з невода.

— Ге-ге, дірявий же в тебе невід, бабо! — скептично за-уважив Андрій.

Слухачі гучно засміялися, а перекупка остаточно знавісніла.

— А ти звідки знаєш, який він? — закричала вона, беручись у боки.— Бачив ти його? Га? Бачив? Кажи!

— Покійна бабуся казала, що сиділа в ньому й прорвала... Та одійди ти, сатано! Цур тобі! — відмахнувся Андрій од перекупки.— Я ж тільки горюю, що немає щуки.