Слава ЗСУ!

— А навіщо тобі щупак? — заговорила інша перекупка.— Ось лини, ось карасі, ось окуні, а тут і таранька знайдеться.

— Без щупака не виходить діло! Ну, давайте обидві, заберу все,— поспішив закінчити Андрій, побачивши, що перша перекуцка стала у войовничу позу.

— Так би й зразу, а то пішов! — похвалила перекупка.

Після короткого торгу в ціні зійшлися. Перекупка голосно

висякалася набік, витерла брудні пальці об засмальцьований фартух, вийняла з-під нього потертий гаманець і взяла гроші.

— Чекай-но, а в що ж я заберу товар? — Андрій спантеличено розвів руками.— Чи немає в тебе кошика якого або ряденця?..

— Кошик і мені потрібний, а рядно, коли хоч, продам,— погодилася перекупка, виймаючи з другого кошика складене в кілька сталок рядно.

Очі Андрієві загорілися.

— А чи витримає?

—* Це рядно? — перекупка навіть образилась і, труснувши, розгорнула його перед Андрієм.— Та воно не те, що весь товар наш, а й тебе витримає!

— Ну, зсипай уже!—швидко промовив Андрій,— Ніколи!

— А ноги, ноги, дядечку, жирні свинячі,— підбігла до Андрія третя перекупка, молоденька, червонощока, з широким кирпатим носом.

— Назвала дядечком, то не можна й скривдити тебе,— усміхнувся Андрій,— за иоги-то ми й турбуємося... Якщо є рядно, кидай їх туди, заберем і ноги на плечі!— скрикнув він по-молодецькому.

За першою перекупкою протовпилися до Андрія друга й третя, і незабаром усі жінки з’юрмилися навколо веселого жартуна-арештанта.

А Кармелюк тим часом сидів на возі, придержуючись закованими руками за його щаблі й жадно ловив уривки ареш-таитової мови, що долітала до його вуха... І обличчя його вже не було бліде, а очі загорілися вогнем.

Тим часом молодий корнет виявився набагато передбачливішим, ніж можна було сподіватися з його хвальковитої розмови. Коли партія, що перемерзла й промокла до кісток, допровадилася, нарешті, до етапу, що стояв на віддалі за містечком, він попросив капітана дати наказ партії почекати за ворітьми, поки остаточно не влаштує Кармелюка.

Підвода з- отаманом уїхала в тюремні ворота, котрі зараз же й замкнули.

Офіцерів зустрів наглядач етапу — худий чоловічок, невеликого зросту, років п’ятдесяти, з сивуватим чубом, зачесаним на скроні, і трохи підозрілим червоним кінчиком носа; держався він з доброю солдатською виправкою й говорив, часто вживаючи ввічливе «пане». Після звичайних формальностей корнет звернувся до наглядача:

— Ну що, знайшлося в етапі гідне приміщення для мого гусака?

— Мішок, пане? Птах не вилетить! — відповів наглядач.— Чи не хочете поглянути? Будь ласка! В мене скрізь чисто, лад... Суворий, але — справедливий.

— Чи не хочете полюбуватися й ви?..— звернувся корнет до свого супутника-товаршпа.

— Гаразд,—погодився капітан.

Офіцери ввійшли в широкий похмурий коридор, з котрого йшли двері праворуч і ліворуч.

— Звольте лишень подивитися, оглянути,— звернувся наглядач до офіцерів, постукуючи ключами по стінах коридора,— не камінь, а залізо, панове. Побудова не теперішня.., Колись був палац, та от сконфіскували й під моїм наглядом

пристосували. Етап не етап, пане, а просто золота клітка... Міцне дно, пане!.. j

Офіцери ввійшли в призначену для Кармелюка камеру. Капітан і корнет схвалили приміщення.

— Тут якийсь молодець... з бубновим тузом, пане...⁶³ надумав був підпиляти грати, пане.., так я... хе-хе! замурував вікно... Стіна, пане! Лобом пробий, шельмо!

Корнет похвалив винахідливість наглядача й звелів увести Кармелюка. В’язень спробував був сам злізти з воза, та, незважаючи на своє бажання, не міг стати на ногу, так що в камеру його внесли на руках чотири солдати.

Поки солдати несли його через коридор, отаман уважно роздивлявся все; та тільки до слуху долинула розмова офіцерів, як ту ж мить очі його заплющилися й обличчя набуло безживно-мертвого виразу.

— Ге-ге, що ж це сталося з цим соловієм-розбійником? — здивувався наглядач.— Охляв? Ослаб?

— Та ні, нога в нього, хто його знає, поламана, чи що,— відповів корнет.— Упав він у рів і під коня.

— Гм, погано,— сказав наглядач.— Так же можна й становий хребет переломити, пане. А дозвольте поглянути, пане?

Кармелюка поклали на нари.

<— Розмотай ногу! — скомандував конвойному корнет.

Солдат розмотав ганчірку, що прикривала Кармелюкові ногу, підніс лойову свічку, й офіцери, стовпившись перед отаманом, побачили жахливу картину: вся нога нещасного отамана, від кісточки до коліна, розпухла, мов колода, і в багатьох місцях була вкрита глибокими розривами, внизу ж, коло залізного браслета, що перетягував ногу, пухлина мала лиховісний синьо-буряковий, майже чорний колір, і так звисала над кісточкою, що майже геть закривала все залізо.