Слава ЗСУ!

Всі прислухалися. ПІум дощу справді, здавалося, зростав щохвилини.

— Еге ж,— сказав наглядач.— Стихії розбурхалися неабияк, і якщо сей дощ до ранку пе перестане, то завтра рушити далі не можна буде ні в якому разі. Але почнемо! — Він на-джв три чарки і жестом запросив своїх гостей передплати їх...

Арештанти почували себе в замкнутій камері не менш затишно. Після сльоти й холоду навіть і ця кімната, похмура й непривітна, неначе погріб, ледве освітлена каганцем, що миготів над дверима, видалась їм чудовим притулком. У всякому разі, тут. було сухо й тепло; велика груба, що двома боками виходила в камеру, була добре натоплена та й сорок душ, напханих у порівняно невеликому приміщенні, теплом свого тіла зігрівали одне одного. Шум дощу, який було чути знадвору, робив ще відчутнішим почуття насолоди від тимчасового захисту й тепла. Арештанти сиділи на нарах; тільки двоє з них стояли коло дверей, наглядаючи за «совиним вікном» і прислухаючись до розмірених кроків вартового, що лунко гупали по кам’яних плитах коридора.

На розстеленому на одних парах рядні лежала провізія, котру купив Андрій, але ніхто не приторкався до неї. Всі сиділи мовчки, обернувшись до каторжника й слухаючи його промову. Через те що перевірка вже минула й предмет розмови був секретний, то промова виголошувалася пошепки. Біля нього з одного боку сиділа Уляна, з другого — Андрій і Явтух.

— Ну, братці,— заговорив каторжник, звертаючись до товаришів,— либонь, знаєте, який сокіл прибув сюди вкупі з нами? Кажіть же: повинні ми його випустити з клітки чи ні?

— Повинні, повинні! Скажи тільки, що роботи? — загомоніли навколо голені голови.

— Так я й знав, братці, що ми всі будемо за одне. Та й то правда: не були б ми чесними арештантами, коли б не ви-* рятували такого брата. Про себе нам думати нічого, наше діло попереду,— завжди встигнемо втекти... Глядіть же, наперед кажу: тут не жарти. Пристаєте всі?

— А то ж як.,.

— Не базікай, кажи, що робити? — відповіли нахилені голови.

— Спасибі, братчики, за отамана! не втрималась Уляна, щоб не відповісти на це гаряче.— Коли вже бог приведе на волі нам зустрітися, йи вам од платимо!..

— Ну-ну, чого там!..-^ забурчали кругом арештанти, розчулившись від гарячих слів отаманші.— Махнидралов, кажи далі!

— Гаразд, тільки ще раз кажу: пам’ятай, шпанко, об^?я*« виться якийсь язикатий, надумає підсипати — своїми рука-* ми порішу!

Та ну тебе до паскудної відьми, чого по сто раз|в нага*

дуєш! — вилаявся з найближчих нар велетень з напівсивою, розкошланою бородою й похмурими сірими очима.

— Так от, хлопці,— почав уже спокійно Махнидралов,— казав я вам уже в дорозі, іцо сидів я в цій тюрмі позаторік в одиночці й геть був підпиляв грати, та несподівано перевели в інший етап. Камера ця буде .поруч з нашою, ось із цього, з лівого боку, і вікно виходить на той бік у двір. Грати ці тепер за півгодини й дитина висадить, та ще й до того в мене там під камінчиком і інструмент призапасений.

Ловко, чорт його візьми! — схвально обізвався чийсь хрипкий голос із найближчих нар.

^ А як же до тієї камери добутися? — спитав другий.— Почнемо двері ламати — вартові почують.

— Ех ти, собача ніздря: «Двері ламати!» — передражнив його Махнидралов.— Хіба інших способів немає? Підпоїмо служивих, а тоді й обробимо діло; всього ж дві годийи, більше не треба. Отамана в рядно посадимо, у вікно спустимо, а там на дворі вартових заспокоїти я й сам візьмуся. Стіна не висока: один одному на плечі — та й усе. Голопуцьок жовтокрилий кінних на постій розставив, ніші нас у таку сльоту ніколи по доженуть, а тут і ніченька — матінка рідна!

— Грошей, братику-голубчику, я по пошкодую... ще візь-' ми.,» у мене в очіпку зашиті!..— з хвилюванням у голосі промовила Уляна.

— Коли треба буде... візьму... от хоч на випивку.

*- Малина! — весело скрикнув чийсь, молодий голос.

— Цить, курча ошпарене,— пробурчав хтось із поважніших.

Все, брат, добре,— схвально сказав Андрій,-— тільки як тут горілки добути?

А якщо/вона, може, вже й у двір прийшла й до нас на ганок іде? — каторжник глянув з-під брів на Андрія.

Та як же ти її добув? Коли встиг?

«є* Цебто я, Махнидралов? За двоє морів ходив, та щоб це сліпе щеня не одурив? Даром, чи що, ми під ворітьми стояли? Не сумлівайтеся. Горілка буде, а поки її немає, — треба розвідати, в котрий мішок заховали отамана. їх тут чотири: два насупроти, а два по боках од нас. Ану лишень постукайте, братці.

Ту ж мить з нар зіскочило кілька охочих і заходилися стукати в сусідні стіни.