Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

Спершу постукали праворуч, — відповіді не було. Тоді перейшли на лівий бік.

От коли б тут отаман виявивсь, от добре було б! — мовив Махнидралов.

Однак на стук не обізвався ніхто.

— Ще раз постукайте, хлопці, — звелів він.

Знову постукали — й знову даремно.

Обличчя арештантів спохмурніли. '

— Діло погане, — почав був каторжник, як ось нараз від лівої стіни почули кволий стук.

— Стукає!..— радісно скрикнула Уляна.

Всі насторожились.

Стук почувся ще й ще раз.

— Стукає! — сказав рішуче й Махнидралов. — Та тільки хто стукає? А що, як посадили там якогось іншого диявола? Га?..'

Стук одразу затих.

Всі збентежено замовкли.

— Розпитати вартового, — нарешті подав думку Махнидралов. — Ну, мати отаманшо, отопер і виймай свої грошикиї

Уляна хутко підпорола очіпок і, вийнявши з нього два червінці, всунула їх у руку каторжникові.

— Вистачить?

— Важкенькі,— підкинув їх той на руці,— розв’яжуть базікало! Ну, хлопці, замріть!

Він узяв у другу руку смажену рибу, паляницю й підійшов до маленького віконечка в дубових, кованих залізом дверях.

Всі поприпадали до нар; здавалося, вся камера поринула в сон, а завмерлі на нарах постаті застигли, тривожно чекаючи закінчення переговорів Махиидралова з вартовим.

Шепіт каторжника долітав уривками до їхнього слуху, але відповідей вартового не можна було розібрати.

А втім, нарада тривала недовго. Хвилин через п’ять каторжник повернувся назад, злий і здивований.

— Не бере, чортів син! — сказав він коротко голеним головам, що видивилися на нього.

— Грошей не бере? — навіть з якимсь жахом прошепотіли товариші.

— І не поглянув... Кремінь, а не людина!

— Що ж робити? — прошепотіла занепалим голосом Уляна, безпорадно озираючись на Явтуха й Андрія.

— А може, його і не в цьому будинку запаковано? — зауважив велетень із скуйовдженою бородою.

—. «Не в цьому будинку»! Ех ти, борода! — передражнив його Махнидралов. — В якому ж іншому болоті був би він, як не в цьому? Нас ото, дурна голівонько, за ворітьми навмисне залишили, щоб ми не розвідали, куди отамана заховають. Тут він. Та ти, матусю, не бентежся,— звернувся, він до

Уляни.-— На горілку надія. Почує дух — не витримає. Та ось, либонь, і вона, голубочка.

Справді, біля віконечка в дверях почувся якийсь шерех.

Каторжник підбіг до віконечка й побачив літнього солдата з чорними бурцями.

— Ну що, дядечку, роздобув? — пошепки спитав він.

— Бери, — коротко відповів солдат, просовуючи у віконечко одну за одною чотири зелені пляшки.

— П’яту собі залиш, — показав Махнидралов на п’яту пляшку... — Пригости й тих, що на дощі мокнуть.

— Діло, — кивнув головою солдат.

— Про що шепчетесь? — підійшов у цей час до дверей вартовий.

— Та ось кип’яточку партії приніс.

— Знаємо ми той кип’яток. Гляди!

— А що ж, братику, промерзли ми до кісток, погрітися не гріх, — докинув запобігливим тоном каторжник. — Певно, й твоїй милості не душно. Пропустив би скляночку чайку? Га? Ми ж з радістю.

— Резонт, — підтримав солдат. — У цьому коридорі, як у погребі... Одна тільки груба й топиться на весь коридор.

— Ну, ну, ти... номовч! — прикрикнув на солдата суворий вартовий.— Гляди, щоб я начальникові не доповів, а ти — геть до вікна! —обернувся він до Махиидралова.— Коли щось узяв, лізь під нари — й мовчи...

— Ач, старовір 65 проклятий! — сердито пробурчав солдат, відходячи від старого вартового.

Махнидралов почекав, поки солдат зник, і знову звернувся з приємною пропозицією до суворого аргуса, але той так -грізно прикрикнув на нього, що каторжник мало не впустив своїх пляшок і поквапно зник у глибині камери.

Всі присмирніли й якусь хвилину нерішуче перезиралися одне з одним.

— Старовір! — нарешті прошипів Махнидралов. — Ну колись зустрінемося з тобою на волі!..

— - Що ж тепер? — прошепотіла знову Уляиа.

Ніхто не відповів.

Діло, яке здавалося спершу таким легким, несподівано,почало наражатися на зовсім непередбачені ускладнення.

— Солдат так собі ляпнув, що груба одна в коридорі топиться,— понуро сказав нарешті каторжанин, — виходить, отаман тут, поруч з нами; то він до нас обзивався... ие морозили б його... Мабуть, хочуть довезти живого.

— Так, так! — радісно зашепотіла Уляна. — Навчи ж, голубе, що робити?.. Братики рідні, допоможіть вивезти отама-на на волю!.. Допоможіть, рідні: його ж на смерть закатують, замордують, йому ж сто смертей завдадуть, а він за вас голови своєї не шкодував... Ой братики! Все добро, все золото вам пооддаю, наймичкою наймуся!

Попередня
-= 281 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар