Слава ЗСУ!

— А тебе вже й зараз кортить,— огризнувся той сердито.

— Що ви, дядьку, я ж так тільки, для діла,—навіть зніяковів арештантик.

— Терпуг є? — тихо питав у другій групі Махнидралов.

— Є! — відповів так само пошепки Явтух.

— Так ось що, братці, зараз після перевірки — за роботу. Хто сам уміє роззуватися (скидати кайдани), роззувайся сам, а хто не вміє, бери терпуга, та тільки тихо... щоб ніхто не почув. Та ось іще,— звернувся він уже до всієї камери,— горілки не пити, так тільки, про око... нап’єшся вже на волі...

— Звичайно... Що й казати! — глухо обізвалися кругом.

— А що, як там?

Андрій значливо глянув на грубу.

— Ну й сила ж! Сокіл, а не людина...— почулися схвальні зауваження.

— Цитьте! — нараз перебив усіх каторжанин.— На ганку стукають, баланду (гарячу їжу) несуть... Ну, хлопці, не лови гав!

п

Справді, двері в коридорі грюкнули 1 в нього зайшли два конвойні солдати, несучи на довгій палиці великий дерев’яний цебер, повен якоїсь гарячої страви, від якої підіймалася пара і несла духом капусти. За ними йшов з ключами помічник наглядача.

Він одчинив двері камери, і солдати внесли цебер.

Каторжанин нахилився й добув з-під нар велику зелену пляшку й невеликий погарик.

— Ач ти, машкара, приберіг..,^ широко посміхнувся солдат.

— Для милого друга і вола з плуга!

Він налив погарик і підніс солдатові.

— Чого ти такий похмурий?

— Та як не хмуритися? — солдат перехилив погарик і витер рукавом губи.-^ Начальство теж! Мене й на караул призначено, мені и цебер нести.., Хіба немае нікого молодшого?

— Тебе на караул до нас призначено? — квапливо перепитав кйторжанин.

— Це сюди, думаєш? — солдат повів оком у бік коридора.— Ну ні, сюди старигань тутешній тільки своїх ставить,— є в нього такі вірні,— а мене в такий дощ, що добрий господар і собаки з хати не вижспе, вартувати двір ставить, місити багно уздовж стіни..,

LXXXVII

Арештанти дружно пригощали й далі веселих й довірливих солдатів.

— Випий у доріжку, щоб не відморозити ніжку,— сказав старшому солдатові каторжанин.

— А так, що можна й одморозити,— пробурчав старший солдат, простягаючи руку до погарика, й одним духом перекинув його в горло...

— А де ж закусочка наша, хлопці? — звернувся каторжанин до товаришів.

Ту ж мить вийнято було з-під нар припаси, які закупив Андрій, і серед товариства запанував щоиайвеселіший настрій.

— Та, мабуть, і Ярмошка хоче трошки? — посміхнувся каторжанин і підніс погарик молодому солдатові.

— З великою радістю! — посміхнувся Ярмошка й осушив чарчину.

— Почастувати б і того? — озвався Андрій, показуючи очима на вартового, котрий ходив у коридорі.

— Ні-ні, не чіпай! — навіть прикрикнув старший солдат,—

Хмільного і в рот не бере, старовір проклятий, через те йому так і довіряє наглядач. Цілу ніч тут ходить і не здрімне, а щоб горілки, то й... Не те щоб пити, а самого її, голубоньки, духу чути не може!

— Анафема! — з удаваним обуренням вилаявся Явтух.

— Ірод! — підтримали його й інші.

— А чому ти думаєш, що начальник йому так довіряє? — перепитав каторжанин солдата, підносячи йому знову чарку.

— Та як же,— захвилювався солдат, уже розчервонівшись,— цілу ж ніч він тут вартує без зміни — це раз, а друге,—він понизив голос і промовив, озираючись на всіх з таємниче-урочистим виглядом: — У нього ж, кажуть, і другі ключі від камер переховуються.

Всі кругом якось мимохіть заворушилися.

— Хіба? — недовірливо перепитав каторжанин.

— Правду кажу,— підтвердив солдат.

— Ну, а до жінок він як? Теж строгий? — значливо підморгнув Махнидралов..

— Ну цей товар він любить...— з цинічною посмішкою підморгнув солдат.

Зауваження його було вкрите вибухом відповідних жартів.

Почалася весела пиятика. Арештанти самі пили .мало, а більше пригощали солдатів, так що коли вартовий крикнув нарешті, щоб ставали на перевірку, то й старший солдат, і його молодий супутник з великим зусиллям повставали з місця й, помітно заточуючись, понесли з камери цебер.

Перевірка пройшла гаразд.

Наглядач спершу не брав участі в грі, а по обідньому відпочинку спокусився, підсів до своїх гостей і спробував щастя. Карта, друга, третя — захопили його остаточно. Незабаром з’явилися на столі пляшки, й азартом перейнялися всі. На час перевірки ніхто не захотів одриватися від гри, і зробити перевірку доручили старому унтерові — помічникові наглядача.