Слава ЗСУ!

Уляні стало моторошно.

— Звідки ви, дядьку? — промовила вона непевним голосом і мимохіть подалася вперед.

— Із Сибіру,— тихо відповів незнайомий.

Нелюдський крик вирвався з грудей Уляни, каганець випав з її рук і розбився на друзки.

— Мати божа! Царице небесна! — скрикнула вона, кидаючись до старого, і, .вхопивши його холодні руки, майже підтягла його до освітлених дверей хати. Світло впало* на обличчя незнайомого.— Святий боже! — крикнула не своїм голосом Уляна.— Ти?! Ти?!

Нестямно заридала приголомшена жінка і впала на груди Кармелюкові.

А Андрій як стояв у дверях коло незнайомого, так і гримнув на коліна й, обхопивши руками ноги отамана, ридаючи, припав до них головою.

— Друзі мої, друзі вірні...—- почав був Кармелюк затрем-тілим голосом, та голос його відразу урвався.

Якусь хвилину в хаті чути було тільки переривчасте ридання.

— Та що ,ж це ми, сказилися, збожеволіли! — опам’ятався нарешті перший Андрій.— Сюди, сюди до вогню, батьку, Ти ж задубів геть.

Зразу ж Кармелюка переодягли, напоїли горілкою й посадили за стіл. Уляна кинулася готувати вечерю, а Андрій позакладав соломою вікна, засунув д^ері, підкинув у піч дров і сів нарешті коло дорогого батька, який так несподівано повернувся до них.

Спершу розмова ніяк не могла текти плавко: гарячі вигуки, сльози й прокляття переривали слова. Нарешті збудження трохи вгамувалося.

Кармелюк почав розповідати своїм друзям про всі лиха, які йому довелося перетерпіти за ці три роки.

Появившись на Нерчииській каторзі, він одразу ж здобув страшенну любов до себе й повагу всіх товаришів. Знайшлися серед каторжників два-три чоловіки, які знали Кармелюка й на волі. В копальні, де працював Кармелюк з товаришами, були старі закинуті шахти, й серед арештантів ходили чутки, що з цих шахт є вихід нагору. Кармелюк вирішив спробувати щастя й познайомив товаришів із своїм планом. Вони повинні були заготувати заздалегідь в таємному місці в шахті достатній запас провізії й води, зброю, лампу й грошенят. Як усе це буде готове, товариші, пішовши разом з ним на роботу, повинні були сховати його в однім вибої й закласти геть камінням. Кармелюк сподівався, що йому таким способом пощастить на перший час сховатися від переслідувань, а як усе заспокоїться й начальство впевниться в тому, що втікач зник безслідно,— він розшукає старий вихід із шахти. Так усе й було зроблено, і Кармелюк, подолавши дуже багато перепон, нарешті вибрався на волю.

— Про те, як я поневірявся в пущах,— розповідав Кармелюк,— наче той дикий звір, як живився часом поганим падлом, як зимував сибірську зиму, немов ведмідь, у сніговій норі,— про це вам не розповідатиму. Привів господь додому, дав ще раз глянути на святу рідну землФ, та бачу, що тут уже мені не гуляти!

Остання фраза вирвалася в отамана з мимовільним зітханням.

Уляна й Андрій мовчки похилили голови.

— Проспівана моя пісня... Тепер ото тільки треба знайти надійний притулок.

— Іване, соколе мій! Та й ця ж хата, і все, що в мене є,—⁷ все твоє! — гаряче мовила Уляна.

— Спасибі, друже,— відповів Кармелюк і з почуттям потиснув її руку.— Поки що я оселюся в тебе, але залишатися тут довго мені не можна. Прийде повідомлення з Сибіру, а може, й прийшло вже, почнуть мене шукати, ловити. Ні, треба тікати за кордон!

— Хоч на край світу, всюди за тобою! — захоплено скрикнула Уляна й прип&ла до грудей Кармелюка.,

Цей несподіваний порив приголомшив Кармелюка. Він якось ніяково крекнув і розгублено оглянувся навкруги.

Але Уляна, припавши до його грудей, не помітила того збентеженого погляду.

Днів через три Кармелюк, бажаючи скоріше побачити Олесю, сказав Уляні, що піде з Андрієм розшукувати скарб, котрий він закопав у таємному місці.

Ревнива Уляна зразу насторожилася.

— Навіщо з Андрієм? Краще я піду з тобою,— швидко заявила вона.

—* Удвох з ним закопували ми, ^серце, той скарб; забув я — він нагадає. Та ми ж і повернемося скоро — днів через три. . ' -

Проти такого резону Уляпа нічого не могла заперечити, та все ж таки погляд її підозріло ковзнув по обличчю Кармелюка, і вона вирішила стежити за ним.

Кармелюк негайно почав збиратися: він убрався в новий одяг, який купила Уляна,— то була черкеска, яку він любив носити, шаровари й сива шапка. Потім попросив Андрія знайти йому десь шматок гострої коси, поголився й одразу помолодшав на десять років.

Хоч і як він намагався стримувати себе, але радісне нетерпіння пробивалося в кожному його рухові. Нарешті все було закінчене. Кармелюк попрощався з Уляною й подався з Андрієм із двору.