Слава ЗСУ!

Уляна пройшла з ними до воріт і довго дивилася їм услід, як їхні постаті віддалялися; коли ж вони зникли за пригорком, із стиснутих губів її вирвався злий шепіт:

— По скарб пішов, а вирядився, як на весілля!

Відкопавши свій скарб, який він справді закопував удвох

з Андрієм, Кармелюк подався до Деражні, Андрія ж одіслав додому, звелівши йому пильно стежити за Уляною.

Та коли Андрій повернувся додому, то на велику собі досаду довідався від сусідів, що Уляна пішла на ярмарок у найближче містечко.

Поява Кармелюка в домі деражнянського панотця нагнала на старих страх і викликала радість, а Олеся ввійшла в такий екстаз, що, забувши навіть про присутність, у кімнаті батька, й матері, кинулася Кармелюкові в ноги й, обхопивши його коліна руками, ридаючи, припала до них головою.

— Таточку! Матусю рідна! Єдині мої! — потім скрикнула Олеся, кидаючись на шию батькові.— Не однімайте в мене мого єдиного щастя. Люблю я його дужче за все на світі! Убийте мене краще, а не одривайте від нього. ^Ох, натерпілася ж я стільки горя!

Олеся голосно розридалася й сховала своє обличчя на грудях у батька.

— Як же це так? Чого ви хочете від нас.? -¹- розгублено заговорив отець Михайло, поглядаючи то на красеня розбій-^ ника, то на дочку в сльозах,— Щоб ми своїми руками штовхнули своє єдине дитя на погибель?

— Ох, таточку, без нього мені погибель! Краще мені вмерти разом з ним, аніж отак жити з своїм безпорадним горем! — істерично скрикнула Олеся, цілуючи руки батькові й матері.

— Ні, панно, стривай! — перебив її Кармелюк.— Батько й мати твої правду кажуть: вони думають, що я поведу тебе на гайдамацьке життя. Та хай би навіки забув мене господь, коли б я готував тобі таку долю. Одні тепер зосталися в мене думи — твоє щастя і твій спокій.

І Кармелюк гаряче почав розповідати про свої наміри по-новому спланувати своє життя. Він сам бачить, що його попередня діяльність тепер неможлива та й не така вже потрібна рідному народові. Він має досить грошей, паспорт готовий, вопи виїдуть з Олесею за кордон на нове тихе життя. Ніхто їх не знайде й не впізнає там.

Панотець і паніматка погодилися на пропозицію Кармелюка.

Витираючи сльози, підійшла матушка до божника, _ч зпяла один з образів і передала його батюшці.

Кармелюк і- Олеся побралися за руки й поставали на коліна перед старими, які й благословили нареченого й наречену.

Коли вони підводилися, Кармелюк почув якийсь тріск біля вікна. Він миттю оглянувся, і йому здалося, що від шибки хутко відсахнулося чиєсь обличчя.

— Хтось підглядав? — стурбовано промовив він і швидко підійшов до вікна.

Матушка пішла за ним.

— Та немає нікого,— заспокоїла вона Кармелюка.

— А онде,— Кармелюк показав на якусь жіночу постать, що проходила по двору.

— бто? Та то баба Шептуниха! — усміхнулася матушка.—Мабуть, до батюшки з немовлям.....

XCVII

Вечір пролетів у домі деражнянського батюшки на крилах радості. Примирившись з бажанням своєї дочкц, старі заходилися обмірковувати питання з практичного боку. Вирішено було, що матушка з Олесею, хутенько зібравшись, вирядяться у Новоселиці, де в матушки рідна сестра була одружена з місцевим попом, туди ж приїде й Кармелюк. У Новоселицях молоді обвінчаються, а звідти подадуться далі шукати надійного місця для нового гнізда.

Решту вечора Кармелюк провів укупі з Олесею...

Розпитування, заприсягання в коханні, спогади про минуле, мрії про майбутнє щастя спліталися в чудовий серпанок, що відділяв їх від зовнішнього світу... Жадане щастя таке буле близьке, воно вже усміхалося їм і простягало до них руки...

Але ланка, котра промелькнула перед Кармелюком коло вікна, була Уляна...

Повернулася Уляна на четвертий день, і віз її був набитий усячиною, купленою на ярмарку.

— А чому так забарилася?.. — спитав Андрій Уляну.

— Та треба було купити все, що слід у дорогу. Незабаром же рушаємо, тільки де це Кармелюк?

— Обіцяв завтра неодмінно бути тут.

— Ну гаразд, розпряжи ж коні та прибери там усе з воза, а я побіжу на село, одержу ще борг один, може, вранці і в дорогу вирушимо.

З великим сумнівом поглянув Андрій услід Уляні, яка проворно подалася з дому, але поспішати за нею не зважився. Кармелюк справді обіцяв повернутися завтра, але він міг прибути й сьогодні, і Андрій боявся, що батько його може не застати. Його цобоювання щодо Уляниної поведінки до-сягли такої міри, що він вирішив, в разі Кармелюк з’явиться раніше, ніж вона повернеться, запропонувати йому негайно покинути цей проклятий дім.