Слава ЗСУ!

Про Кармалюка ще за його життя складалися й співалися пісні, оповідалися перекази, створювалися легенди. Він ще за життя став улюбленим героєм народної творчості на Поділлі, Волині та в інших місцевостях України. Народна творчість про Кармалюка швидко привернула увагу етнографів і письменників. Перші записи пісень про нього, зроблені 1844—1845 рр. на Волині, належать українському історикові й письменникові М. І. Костомарову. В жовтні 1846 р. учитель Кам’яиець-Подільської гімназії П. Чуйкевич записав до альбома Т. Шевченка одну з пісень про Кармалюка. Шевченко знав чимало народних переказів і пісень про видатного ватажка, частину з них він використав у повісті «Варнак». Пізніше Шевченко назвав Кармалюка «славним лицарем». Народні пісні про Кармалюка записували українські письменники А. Метлинський, С. Руданський, А. Свидницький, Марко Вовчок та ряд інших. Перші публікації цих пісень належать А. Метлинському («Народные южнорусские песни», 1854), Гатцуку («Ужинок рідного поля», 1857) та Закревському («Старосветский бандуриста», 1860). У 50-х рр. XIX ст. російський письменник-етиограф С. Максимов записав у Сибіру варіант пісні про Кармалюка і опублікував його в своїй книзі «Ссыльные и тюрьмы (т. I, «Несчастные», 1862). Деякі перекази і різні варіанти народних пісень про Кармалюка 1882—1902 рр. були опубліковані в журналі «Киевская старина» та різних фольклорних збірниках, наукових і періодичних виданнях.

Першим художнім твором про народного героя була невелика повість «Кармелюк» Марка Вовчка (1862, надрукована 1865 р.). Жодних документальних матеріалів у письменниці не було, і вона написала свою «повістку для дітей» виключно на основі народної творчості — пісень та переказів. Спираючись на ті ж фольклорні джерела, С. Максимов писав, що Кармалюк — «один з героїв народних (може бути, останніх), які відстоювали з енергією, послідовністю і благородством козацьку волю і долю від панського свавілля... Як запевняють перекази, він не згубив ні одної душі людської, і був лицарем у кращому» облагородженому розумінні» («Сибирь и каторга», СПб, 1871, стор. 415).

Деякі історичні відомості про Кармалюка стали ширше відомі лише 1886 р., коли в журналі «Киевская старина» був надрукований переклад С. Венгрженовського белетризованої розвідки «Кармалюк» польського шляхетського історика-белетриста А. Ролле. В невеличкій передмові до перекладу зазначено, що «автор дивиться на Кармалюка очима потерпілої від цього останнього сторони, тобто польської шляхти, ігнорує відношення її до середовища селянського, що висунуло Кармалюка...» В розвідці Ролле не сказано «ні слова про становище народу, з середовища якого вийшов Кармалюк, про ставлення до нього шляхти, що панувала, про становище самого Кармалюка в дворі пана Пігловського».

Вже з цієї передмови видно, що Ролле висвітлював діяльність Кармалюка з шляхетсько-поміщицьких позицій, тобто як звичайного розбійника, а не організатора і ватажка кріпаків у боротьбі проти панів. Все ж публікація перекладу розвідки мала певне значення, бо це була перша (і до 1923 р. єдина) стаття, де подавалися дійсні факти з життя і діяльності Кармалюка, хай навіть тенденційно підібрані і в тенденційному освітленні. Так, Ролле не міг не відзначити його великої популярності серед населення. В 20-х рр., пише він, Кармалюк уже був «предметом вечірніх бесід і в.шляхетській вітальні, і в селянській хаті», «ім’я його було на устах у всіх».

Крім усього, стаття Ролле бідна на фактичний матеріал. У ній мало говориться про напади Кармалюка на панські маєтки, не названо навіть імен пана Пігловського та Кармалюка, немає докладніших відомостей про його сім’ю тощо. Брак фактажу автор надолужує переказами про Кармалюка, при цьому свідомо уникаючи переказів з яскраво вираженим соціальним змістом. Не позбавлена стаття й деяких фактичних помилок. Однак вона послужила певним фактичним джерелом' українським письменникам, які писали твори про Кармалюка.

1889 р. Олена Пчілка написала й поставила на сцені п’єсу на '4 дії «Кармелюк». Вистава відбувалася в селі Колодяжному на сцені домашнього театру для невеличкого гуртка селянських глядачів — дітей і дорослих. Драматичні твори про Кармалюка написали також нині забуті другорядні українські драматурги Ф. Устенко-Гармаш («Кармелюк». Драматичні картини в 5-ти одмінах), 3. Фігнер-Бурлаченко («Гайдамака Кармелюк-Зарізенко, або Задніпровський розбійник», Драматичні картини в 4-х діях з піснями і танцями), а пізніше — П. Питаєв-Пронський («Кармелюк», Українська бувальщина в 5-ти діях з гуртовими співами і танцями). Не всі ці твори побачили сцену професійного театру; п’єса Олени Пчілки надрукована не була і автограф її не зберігся; п’єса Устёнка-Гармаша за те, що відображала шахи, і гноблення кріпосного права, причому возвеличувався простий кріпосний люд, а поміщики змальовувались низькими і почасти підлими людьми», двічі —1892 і 1894 рр.*— заборонялася. У п’єсах Фігиера-Бурлаченка та Питаєва-Пронського, як видно з підзаголовків, головна увага була эвернена на пісні й танці.