Слава ЗСУ!

На зречення Кармалюка від боротьби мало вплив також розходження між ним і його товаришами. Якщо Кармалюк у нападах на панські маєтки керувався хай невиразною і половинчастою ідеєю «захищати народ», то інші учасники його ватаги дбали передусім про власну наживу. В *іас нападу на маєток пана Фінгера Дмитро висловлює незадоволення, що Кармалюк наказав роздати селянам гроші: «Ми що ж? Задарма повинні свої спини підставляти, а потім старцювати?» Тоді ж Андрій, одержавши від Кармалюка тисячу червінців для роздачі кріпакам, частину залишає собі. А це ж близькі товариші й помічники Кармалюка! Найближчий його друг Уляна обурюється тим, що він наказав поділити між кріпаками половину забраних у Янчевського грошей: «А їм же за віщо гроші давати?» Правда, тут Дмитро вже підтримує Кармалюка, але тільки з мотивів власної практичної вигоди: «Треба й селянам необгризену кісточку кидати, і вони нам пригодяться». Старицький зауважує, що «ця коротка розмова... залишила глибокий слід у душі Кармелюка».

Уляна радить зробити напад на пана Бойка, бо в нього є багато грошей, золота і срібла. Така жадоба наживи неприємно вражає Кармалюка: «Не для грабежу й розбою штовхнула мене доля сюди, а щоб допомогти людям вибитися з польської неволі»,—каже він. Здобич приваблює Дмитра, коли йдеться про напади на члейів судової комісії, які грабують і катують кріпаків. Дмитро ж хвалиться, що зі своїм загоном на Волині вони добре підігріли панів і орендарів», привезли чималу здобич. «Палите ви й грабуєте без пуття, кривдите винного й невинного. Забираєте інколи й міщанський скот!» — докірливо зауважує на це Кармалюк.

Коли ж він був уперше ув’язнений і засланий, його товариші «никали по нетрях і яругах, як отара без чабана» і промишляли грабунками. «Хіба воля в розбої та в грабунках? Хіба я на те скликав вас? — запитує Кармалюк.— Ех, брати... А ви й ім’я моє заплямували, і своєму братові чимало горя завдали...» Так було й під час перебування Кармалюка на каторзі в Нерчинську. «Зоставшіїся без голови, ватаги Кармелюкові розійшлися, розбилися на невеликі загони й зайнялися дрібними грабунками». Отже, навіть найближчі бойові побратими Кармалюка, хоч і йшли за ним як за визначним організатором, не завжди підтримували його на шляху боротьби проти панства. У такому показі Кармалюкових сподвижників, певна річ, немає нічого антиісторичного. Навпаки, було б антиісторичним, не відповідним життєвій і художній правді зображення учасників ватаги Кармалюка як людей виключно високоідейних. Та й сам Кармалюк не був і не міг бути за тодішніх умов свідомим революціонером, не мав і не міг мати якоїсь певної політичної програми.

Незважаючи на ці розходження, між Кармалюком і його побратимами існує міцна товариська дружба і взаємодопомога. «Якби для того, щоб урятувати товариша, треба було не те що на вила, а й самому чортові на роги лізти, то й тоді ми не повинні задумуватися»,— каже Кармалюк своїм товаришам. Завдяки такому розумінню свого обов’язку він двічі визволяє з в’язниці товаришів, проявляючи при тому велику винахідливість і неабияку відвагу. Коли ж виникла підозра, що Уляну впіймали пани, він каже, що треба рятувати, бо вона — вірний товариш. «Хоч за останній час його стосунки з Уляною дійшли до ворожої холодності, та в усякому разі вона була не тільки його коханкою, а й вірним товаришем, і він вважав за перший свій обов’язок урятувати цю жінку, яка стільки разів доводила йому свою дику любов і свою собачу відданість»,— пише М. Старицький, підкреслюючи цим благородство Кармалюка.

Кармалюкові товариші відповідають йому тим же. Андрій і Явтух самі даються до рук солдатів, щоб бути разом з упійманим уже отаманом і потім допомогти йому втекти з в’язниці. Ризикуючи своїм життям, товариші роблять спробу викрадення Кармалюка з ярмолинецької, а потім допомагають визволитись з кам’яиецької .в’язниці.

Не мав Кармалюк на шляху боротьби проти панства підтримки і з боку дружини. Не схвалювала Марина дій Кармалюка, не погодилась і на втечу з ним до Бессарабії, щоб зажити там спокійним трудовим життям, хоч він не раз просив її про це. Кармалюк прагнув саме такого життя, але дика панська злоба, їхня страшна влада над кріпаками відірвали його від любої сім’ї, від мирної праці, кинули на манівці розбою. Пригноблений, нещадно катований панами народ зробив його своїм захисником, поставив на новий шлях. Крутий він, важкий, його чекали на ньому в’язниці і кайдани, батоги і заслання, втечі і по-невїряння. Усього цього зазнає Кармалюк, але справжня його трагедія в самотності...