Слава ЗСУ!

— Скоріше! — почувся з глибини глухий, придушений/ стогін.

Ключем, якого йому передав шляхтич, муляр квапливо відімкнув віко: під ним переверталося щось незграбне, загорнуте в килим. Чимало довелося докласти зусиль, щоб витягти край килима й підвести голову загорнутого в нього чоловіка... Нарешті, після неймовірних, одчайдушних зусиль, важкий оцупок було вийнято з скрині й підведено; тепер уже робота пішла жвавіше, і голова ув’язненого була відкрита.

— Яику! Чи ти живий? — із зворушливим поривом припав до свого друга Дмитро...

Еге ж, це були Кармелюк та його побратим Гнида!

— Води! — прошепотів Янко, безсило звисаючи головою і ловлячи спраглими устами повітря в задубілі груди. Обличчя Кармелюкове було синьо-багрове, очі розширені від агонії задухи, і весь він був ніби змочений патьоками холодного поту.

Дмитро подає йому води, допоміг визволитись із килима й майже виніс у сіни, щоб обвіяло його свіжим повітрям.

Хвилин через п’ять серце й легені Янка повернулися до норми; колір обличчя набрав значно здоровішого вигляду.

— Ну, ледве, ледве... витримав! — заговорив, нарешті, Кармелюк з великими передишками.— Ще трохи-трохи — і край... задушився б! Каторжний килим затулив рота... руки випростати — немає сили... хоч пропадай пропадом!.. Такої муки вдруге — ну її! На тому світі однією ногою вже був!..

XIII

— Мало-мало на той світ не потрапив! — хитав головою Янко, з зусиллям дихаючи.

— От біда! І дірок же напопровірчували у днищі скрині, а от, дивися ж!.. Ну, та слава богу! Ковтни ще разів два-три горілки,— допоможе,— і Гнида простяг побратимові флягу.

Кармелюк випив з перепочинками кілька ковтків. Дмитро дав йому закусити пирога й шматок сала.

— Еге ж, ожив ніби,— промовив Кармелюк, важко проковтуючи закуску, якої дав йому товариш.

— Посидь на сторожі тут, а я на аванпости... чи все там

спокійно? — сказав Гнида і навшпиньки прокрався у внутрішні покої. '

Хвилин через десять, коли він повернувся, Кармелюк уже розминав собі руки й ноги.

— Тільки оце тепер починаю відчувати силу,— сказав він, усміхнувшись.

— І гаразд... А там усі хропуть, перепившись... Пора!

Янко намацав за халявою кинджал, оглянув кремінці на

пістолях, позатикав їх за пояс, стяг його дужче і поправив рукою скуйовджену чуприну.

В цей час майнула в дворі якась тінь і почала швидко наближатися до дверей...

— Сховайся, це Фрося!

Як тільки вона прослизнула в двері, Дмитро миттю схопив її й приставив до її вирячених од жаху очей ножа.

— Тільки писнеш, тут тобі й амба! — потім зв’язав їй назад руки, набив глиною рота, стяг його міцно хусткою і, кинувши в комору одурілу полонянку, замкнув її на ключ.

— Ну, я піду,— сказав глухим шепотом Кармелюк,— а ти постережи з коридора... Я знаю тут усі ходи й виходи... Гроші й найкоштовніші речі в неї у шкатулці в спальні й комоді, що в суміжному покої, а ключі вона завжди тримає під додушкою.

Дмитро мовчки кивнув головою й навпомацки рушив у

чорний прохід. Янко повернувся в гардеробну і спробував одчинити двері, що сполучали її з передпокоєм коло будуара й спальні. Обережно повернув ручку дверей і натис плечем; почувся легенький тріск, але двері не піддалися... Серед мертвої тиші, серед могильного мороку цей тріск почувся виразно й повторився десь кволим відгуком... Кармелюк завмер на місці і затаїв дихання.., Народжений звук затих, але в тиші, яка запала, почувся десь далеко чи то стогін, чи то хропіння... а за стіною близько скрипнула дошка підлоги... Болісно тяглася хвилина...

«Хто це скрипнув: Дмитро чи пані?» — блиснула зірницею в голові Янка думка.— Якщо гадюка виповзла з гнізда, почувши тріск, то втече і зчинить тривогу... Що робити? Кожна мить дорога!.. Чи спробувати ще раз одчинити тихо, чи висадити з гуркотом двері і влетіти, як буря?»

Він прислухався: щось зашерхотіло коло його ніг... мабуть, миша... і знову настала гробова, важка тиша... Кармелюк натиснув ще раз плечем двері, вони здригнули, тріснули й подалися: засув при натиску вискочив з гнізда, і двері на-їїіводчинилися. З третьої кімнати долинув легенький шум, немовби хто важко перевернувся: в ліжку... і навіть почулося напівсонне запитання: «Хто там?» Але запитання більше не чути було...

Кармелюк одчинив двері й опинився в передпокої... Серце його то завмирало, то щосили стукотіло в огруддя. Розбиратись у вихорі почувань не було коли... Він потяг другі двері, і вони безшумно відчинилися... Крізь щілину видно було напівосвітлену вбиральню, з плямами темних тіней на вікнах, по кутках і коло стін; крізь щілину других дверей лилося яскравіше світло, лягаючи гострим трикутником на килим і розсипаючись рядами півтонів, що бігли вгорі по плафону... Ще на мить спинився Кармелюк, щоб перевести дух і прислухатися... Із спальні не виривався жоден звук, не чути було навіть дихання. Кармелюк прожогом перебіг убиральню й розчинив двері. На ліжку сиділа Доротея, подавшись напружено вперед і втопивши в двері нестямний, сповнений жаху погляд... Одна рука її лежала під подушкою, друга впиралася в коліно... Волосся безладними патлами лежало на плечах і спадало на оголені груди... Освітлена з одного боку червоним вогнем нічника, вона була в переливах світлотіней ефектна й скидалася на тигрицю, що її застукали в лігвищі, ладну кинутись на свого ворога.