Слава ЗСУ!

— Не бійтесь, дідусю, кажіть сміливо. Я назираю за дверима, і миша не пролізе.

«Добре назираєш»,— подумав Янко.

— "Тут у нас завівся, шпиг, з нашого ж брата,— бодай йому чи його родові добра не було,— так і старий, і ми всі ся боїм,— пояснила вона шановному гостеві причину тривоги.

— Шельма! — буркнув свій машталір.

— А от, як вискочить у державці¹⁰, що заспіваєте? — зітхнув дід.

— Та вже якоїсь пісні утнемо! — хитнув головою маш-талір.

— Все підслухує та переказує,—мовила далі,— і таке гіекло заварить, що аж стіни стогнуть... Ключник Глевтюк, коли бачили, вирячкуватий такий,— додала вона пошепки і, різко повернувшись, закричала на дівчину: — А ти чого вуха розвісила? Підмітай мені хату, знай своє діло... а до чужого —* зась! А то візьму й за патли витіпаю... Ох, ледарі, лайдаки!

Машталір маршалка, розуміючи, що це йому скаржаться, тримався владно і слухав з пиховитою увагою, поблажливо.

— Гм! Має ся розуміть. Воно, властиво, прикро... Скажімо, хоч би так: якщо в тебе...— почав він філософствувати,— гм... якщо, значить, в тебе, ну хоч дві руки, але одрізати їх по лікті, тобто звести на одну руку,— воно справді... гм... якось незручно... Головне — звичка, бо ти ж звик двома орудувати. А тут тільки дві половинки... тобто одна...

— Ха-ха! Яка ж одна? — заперечив фурман.— Два цурпалки...

— Не дивно, коли пан чи економ-звірюка катує,— обізвався Явтух,— а оно в нас є сусідка пані Хойнацька, так та при собі велить шмагати...

— А сама баньки лупить? — поцікавився фурман.

— Лупить...

— Го-го! — заіржав фурман!— А в нас так і лози не настачило. Пан усю свою вирубав і мусив тепер прикупити... Знай, кричить:, лози і канчуків! Чи слід, чи не слід, а кропи... А то, каже, щоб шкура в бидла ніде не гоїлася, бо коли заживе, то її й дрюком не доймеш, не дошкулиш!

— От, каторжний! — не стрималася баба.

— Шельма! — докинув тутешній машталір.

— Ох-ох! — зітхнув дід.

В цей час дівчина, що підмітала хату, дійшла до самого мисника й, підвівши голову, побачила Кармелюка.

— Ой, гвалт! Панич у хаті! — скрикнула вона, відскочивши перелякано.

Всі посхоплювалися й заціпеніли.

— Слава богу! — промовив Кармелюк, виступаючи з тіні.

— Вовіки слава,— відповіли машинально дворецький і баба.

Всі видивилися непорозуміло на гарного й ставного юнака в панському одязі, вітання не панське, а простонародне, зовсім їх спантеличило.

— Не впізнали мене, добрі люди? — заговорив Кармелюк, підходячи до самого каганця.—І ви, бабусю, не признаєте?

— Ой, щось, паничу...— почала протирати очі баба,— голос ^начебто знайомий... неначе пізнаю... і неначе не пізнаю...

— Та Янко Кармелюк!

— Янко?! Ясь?! Любий мій! Та невже? — радісно заметушилася стара.— Дай же я тя приголублю... Це свій брат,— мовила вона до челяді й кинулася обнімати Янка.

— Бабусенько, все такі ж самі! — усміхнувся він, поштиво цілуючи руку старої.

— Хе, синку, засушений гриб, поки його й черви не поточать, все однаковий... А от ти, нівроку: пан паном, молодець молодцем! Та який красень, хоч малюй... Чи не правда, дівчата?

Посудниця чмихнула в рукав, а потім витерла ним старанно носа, а дівчина геть засоромилася й затулила обличчя фартухом.

— І пан дворецький тут? — рушив до старого Кармелюк.

— Здоров, здоров, пане Янку! — привітно озвався той і вхопив його в свої обійми.

— Штука! — крекнув, широко усміхнувшись, машталір і потягся цілувати Янка.

— І я тут...— обізвався Явтух.

— Явтуше, любий... та й гарно ж ти на сопілку,— і Кармелюк, труснувши Явтуха за руку, дзвінко поцілувався з ним.

В хаті знявся радісний гомін. Всі обступили Янка, кожен намагався привітати його теплим словом, а Янко, вигукуючи «Свирид, Гнат, Остап!» — ручкався й цілувався з своїми земляками.

Ця привітна зустріч односельців дихнула на душу Янка теплом і розвіяла його пригнічений настрій: спільне рабство, спільне горе трохи мирило його з своїм становищем і зближувало, ріднило з побратимами, на яких у пана Ян-чевського не вистачало лози.

— Ну, сідай же з нами, синку,— запросив Янка дворецький.— Оце ось наш... сирота... а тепер, як бачите, будь-якого пана за пояс заткне...

— Звичайно, має ся розуміть... от і ми... Маршалок — велике діло...

— Го-го! Прибери й пенька, то матиме постать панка! — засміявся фурман.

Всі теж засміялися й подались до столу.

---

 10 Управитель маєтку, головний економ.