Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— Не плач, Фросю, встань! — заметушився Хойнацький, намагаючись скоріше підвести покоївку: не так він співчував її горю, як боявся скандалу, бо Фрося могла і його вплутати в цю історію.— Я не дозволю їм тебе чіпати...
— Ой пане, рятуйте! — І покоївка хотіла була кинутись йому на шию, але Хойнацький ухилився від цієї ласки.
— Що ти? Здуріла? Увійти можуть... Ну, цить. Я обороню...
Та не встиг сумний удівець закінчити своєї репліки, як з’явився на порозі пан Янчевський і вигукнув з трагічним пафосом:
— О милості, милості! Як ваші скутки! 30
— Нопу soit qui таї у pense! 31 — перебив його зніяковілий господар.—Дівчинка боїться, що її візьмуть на допит з тортурами... Ну, звичайно, реве й валяється в ногах, а пан уже бозна-що...
— А коли б і «що», то далі буг — це цілком у нормі... Ніякої ганьби, а сама тільки радість! Гм!.. Пиця непогана...
а в перспективи... Якщо пан дозволить, то я можу стати на його позицію... Хо-хо!
— Не до жартів, пане,— одрубав Хойнацький.— А мене все це слідство дратує... Я хотів був відкупитися, та пан запротестував.
У парадний передпокій увійшов пан асесор із своїм писарем; комісар же залишався ще на допиті.
— Ну, що, як на селі, успішно? — запитав украдливо асесор, нахилившись до свого писаря й боязко озираючись на всі боки.
— Що ж, ваша милосте,— відповів той, дивлячись на свої чоботи,— на селі погано! Пусто по хатах і коморах... все приховано й виведено... та й з усього іншого видно, що пан обібрав селян до нитки.
— Доглянув! Хе-хе! Ти ж конфіскував їх чи теж не потрусив! — скрикнув тривожно асесор.
— Все, що попадалося під руку — і сало, й пряжу, й полотна, й верети, й намисто, й курей... Котів тільки не займав...
— Ще б пак!.. А пеньонзи? Хе-хе?!
— У одної тільки баби знайшов десять злотих... Берегла в скрині на свій похорон... Вже я їх усіх лякав усякими карами... Нічого!
— А чи допитував секретно, конфіденціально, не страхом лякаючи, а ласкою спокушаючи?
— Допитував... Кажуть, що вбита пані була люта, як відьма... І що тепер на її місце покоївка... А ця покоївка була до злочину полюбовницею муляра, товариша Карме-люкового, а що самого муляра закликав пан... Нікого і в двір не пускав, а муляра допустив і в покої... Та ще кажуть, що пані наказувала панові, а що пан боявся своєї дружини... То тут я малим розумом не розкумекаю, а пан асесор дещо може собі й виудити..!
— Хе-хе! Та ти молодець,— заохотив свого писаря асесор і став терти з масною посмішкою свої чіпкі руки,— в твоєму слідстві'—цілий скарб... І я тобі дам нагороду... Сеє ми обміркуємо старанно.
В цей час почувся па ганку хрипкий голос Пігловського, супроводжуваний басом пана комісара.
— Що ж, пане, діло є зело плутане й вельми темне,— хрипко басив комісар.-—Звичайно, це розбійницький подвиг Кармелюка, але селяни в цьому пограбуванні замішані, і щоб розплутати все й натрапити на сліди лиходія... а може, й багатьох лиходіїв, треба завдати багато клопоту панству, а через те, що цими клопотами не повернеш утрати,
бо що з воза впало, те пропало,—то, на мою думку, треба панові Янчевському повернути діло так, щоб віддати його на волю божу... Інакше я неухильно приступлю... Шановний депутат наш вельми перекірливий і необачний, а закону пильнує... Ліпше хай пан вельможний порадить своєму приятелеві... знаєте... гм... «Суха ложка рота дере...» і «мзда наша — хліб наш насущний...»
— «Мзда наша...» Хе-хе! — повторив солодким, аж нудотним, голоском пан асесор, показуючись у дверях кабінету.— А на землі закон є святиня... несокрушна й неопалима навіть золотоносним вогнем. Гм! Будемо ж стояти, мій товаришу, непорушно й твердо, не спокушаючи йогомосці і не спокушаючись також ніякою панською ласкою.
Комісара здивував такий фортель асесора, і він перепитав його не тямлячи:
— То приступати без того... без усякої?..
— Ох-ох-ох! Приступати! — зітхнув асесор і підвів очі Д’горі.
Пан Пігловський поспішно покликав до зали господаря й Демосфена.
— Передусім, шановний пане,— почав лагідно, але поважно асесор,—я мушу поставити вам на око, що з слідства виявилось, що пан справедливо запідозрив селян у співучасті з гайдамаками, але понеже тут допитувати їх незручно, поєлику вони багато показати мають на паца, а страху ради затаюють, то через те ми й вирішили з паном комісаром заарештувати всіх запідозрених і відпровадити їх до Кам’янця для вящого слідства...
