Слава ЗСУ!

— Дивина то воно дивина, тітонько Хлоє, але ж і їсти вже страх як хочеться, — озвався Джордж. - Невже той пиріг у пательні ще не готовий?

— Зараз постигне, паничу Джордже, — відказала тітонька Хлоя, піднімаючи покришку й заглядаючи до пательні. — Ач, як гарно присмагнув - подивитися любо. Далебі, тут мене вчити не треба! А оце десь тими днями пані загадала Селлі спекти пирога - нехай, мовляв, повчиться. «Та що ви, пані! - кажу я їй. — Мене аж жаль бере отак добро переводити. Ви тільки погляньте, який він у неї пере-хняблений, нема на що дивитися - достоту стара пантофля. Де вже їй пироги пекти!»

Висловивши в такий спосіб свою зневагу до невправності Селлі, тітонька Хлоя підняла покришку над панівкою, і всі побачили пишний, добре випечений пиріг, якого не посоромився б жоден міський кондитер. То очевидячки мала бути окраса всієї трапези, і тепер тітонька Хлоя ревно заходилася лаштувати інші наїдки.

— Гей ви, Мозе, Піте, ану не плутайтесь під ногами, муринята! І ти, Поллі, ясочко, йди собі, ось зараз матуся дасть чогось і своїй маленькій донечці. А ви, паничу Джордже, хутчій складайте книжки та присувайтеся ближче до мого старого. Ось я вже подаю ковбаски, а там і коржики не забаряться.

— Мені казали прийти вечеряти додому, — озвався Джордж, — та я ж знаю, де буде смачніше, тітонько Хлоє.

— Ваша правда, голубе, ваша правда, - потвердила тітонька Хлоя, накладаючи йому на тарілку коржиків, що аж пашіли жаром. -Ви ж бо добре знаєте, що стара тітка Хлоя призапасить для вас найліпший шматочок. Атож, це вже будьте певні!

За цими словами тітонька Хлоя жартівливо тицьнула його пальцем у бік і притьмом повернулася до сковорідки.

— А тепер - до пирога! - сказав Джордж, коли метушня біля сковорідки трохи вщухла, і націлився на ту ласу штуку великим ножем.

— Боронь боже, паничу Джордже! — злякано вигукнула тітонька Хлоя, хапаючи його за руку. - Хіба ж можна різати його таким ножиськом! Він же враз охляне, і пропаде вся краса. Осьде вам мій тонкий старенький ножичок, він у мене саме до цього й нагострений. Бачите, як легенько ріже — наче в пух заходить. А тепер їжте собі на здоров’ячко, кращого пирога ви ніде не скуштуєте.

— А Том Лінкольн каже, — промовив Джордж із повним ротом, — що їхня Джинні ліпша куховарка, ніж ти.

— Ой, дайте мені спокій з тими Лінкольнами! — зневажливо відказала тітонька Хлоя. — Де вже їм братися до наших панів! Люди вони, звісно, поважні, одначе зовсім з іншого тіста зліплені. А що вже до панського поводження, то вони про те й гадки не мають. От порівняти хоч би містера Лінкольна з містером Шелбі. Сміх та й годі! А місіс Лінкольн - чи ж вона годна так поважно вступити до кімнати, як моя пані? Так само показно та гордовито? Та де ж, далебі! Отож-бо й не нагадуйте мені краще про тих Лінкольнів! — І вона труснула головою з виглядом людини, що знає ціну сво'ім словам.

— Але ж ти сама не раз казала, — заперечив Джордж, - що Джинні дуже добра куховарка.

— Атож, казала, — погодилася тітонька Хлоя. — І тепер можу сказати. До простого, немудрящого куховарства Джинні й справді зугарна. Вона може не зле спекти хліб, наварити картоплі, а от щодо кукурудзяних коржів уже не те. Коржі в Джинні не хтозна-які, хоч їсти їх і можна. А коли сягнути трохи вище, то тут вона й зовсім нікчемна. От візьміть ви хоч би й ті ж таки пироги — вона їх, звісно, пече, але ж яка на них скоринка!.. А хіба вона годна замісити справжнє тісто, таке пухке, щоб у роті тануло, наче воно з самого повітря зроблене? Пригадую, я була в них, коли міс Мері мала виходити заміж, і Джинні показала мені пироги, що напекла до весілля. Ми з Джинні добрі приятельки, ви ж знаєте, і я їй нічого тоді не сказала. Та повірте мені, паничу Джордже, якби я напекла таких пирогів, то цілісінький тиждень очей не склепила б із сорому. Зовсім були негодящі.

— А Джинні, певне, гадала, що вони дуже добрі? - спитав Джордж.

— Звісно, що гадала! Ще б пак! Тим-то й вихвалялася ними так щиро. Отут, бачте, й уся притичина - вона просто не тямить. Далебі, таж там і господарі такі, що їм до всього байдуже. Де ж би то їй щось тямити! Вона й не винна аніскілечки. Ой, паничу Джордже, ви й самі не знаєте, яке то щастя для вас мати таку родину!

Тітонька Хлоя зітхнула й розчулено звела очі до неба.

— Дарма, тітонько Хлоє, я добре знаю, яке то щастя їсти отакі пироги й пудинги, — озвався Джордж. - Ось ти поспитай Тома Лінкольна, як я пишаюся перед ним щоразу, коли його бачу.

Тітонька Хлоя відкинулась на стільці й вибухнула щирим добродушним реготом на таку дотепність молодого панича. Вона регота-ла так, що по її чорних лискучих щоках аж сльози потекли, і водночас жартівливо ляскала й торсала Джорджа, примовляючи: «Ой, дайте спокій!.. Та ви ж мене зі світу зведете!.. Ой лишенько! Оце вже, певно, помру зо сміху!..» — і щораз дужче заходилася реготом, аж поки Джордж і справді уявив собі, ніби він хтозна-який дотепник і що йому таки треба стерегтися, жартуючи «на всю губу».