Слава ЗСУ!

— Пхе! - мовив Олфред. — Пустопорожні французькі словеса! Смішно й згадувати про них у наші дні.

— От і я так думаю, - значливо докинув Сен-Клер.

— Адже ми чудово знаємо, - сказав Олфред, — що насправді далеко не всі люди народжуються вільними та рівними. Справа стоїть інакше. Як на мене, то добра половина отих республіканських теревенів - просто бредня. Рівні права можуть мати освічені, розумні й заможні люди, але аж ніяк не чернь.

— А ти спробуй довести це самій черні! - мовив Огюстен. — Колись вона вже повернула на своє у Франції.

— Тим-то й треба держати її в покорі, твердо й несхибно, ось як я, — відказав Олфред і з силою тупнув ногою, немовби притлумлюючи когось додолу.

— Та коли вже вона повстане, спинити її годі, - сказав Огюстен. — Як от, приміром, у Сан-Домінго¹⁸.

— Ет! — мовив Олфред. — У нас такого не буде, ми про це подбаємо. Треба тільки покласти край отим балачкам про освіту й виховання, що поширились останнім часом. Нижчим верствам освіта ні до чого.

— Пізно схаменулися, — відказав Огюстен. - Освіту вони однаково матимуть, але яку — ось у чім річ. Наш устрій напроваджує їх лиш на варварство та жорстокість. Ми зневажаємо всі людські почуття й робимо з них грубих звірів. І коли вони візьмуть гору, добра нам од них не буде.

— Вони ніколи не візьмуть гору! - заперечив Олфред.

— Так-так, - мовив Сен-Клерк, - наддайте пари, замкніть випускного хлипака й сядьте на нього зверху. Побачимо, куди вас позакидає.

— Гаразд, - відказав Олфред, — побачимо. Поки казан міцний і машина робить справно, я не боюся сидіти й на хлипаку.

— Французькі дворяни міркували так само, та й тепер дехто в світі так міркує. Дивіться тільки, щоб одної красної днини ваші казани не повибухали і ви всі не здибалися десь у повітрі.

— Час покаже! — зі сміхом озвався Олфред. - Та, либонь, годі про це, Огюстене. Ми з тобою вже сотні разів повертаємось до цієї розмови, та все не дійдемо згоди. Чи не пограти нам краще в триктрак?¹

Брати піднялися на веранду, сіли до легкого бамбукового столика і незабаром цілковито поринули в гру. Вони не бачили нічого довкола, аж поки зачули непоодаль кінське тупотіння.

— Діти їдуть, — мовив Огюстен, підводячись. — Поглянь, Олфе! Чи ти бачив коли щось прекрасніше?

І справді, то було прекрасне видиво. Анрік, ясночолий, з чорними, як шовк, кучерями та розпашілим обличчям, весело сміявся, нахилившись до своєї чарівної сестрички. Єва була убрана в голубий їздецький стрій та капелюшок такого самого кольору. Після прогулянки на щічках їй паленіли рум’янці, ще дужче відтіняючи навдивовижу ніжну, аж прозору шкіру та золотаві коси.

— О небо! Яка вона довершена красуня! - вигукнув Олфред. — Згадаєш моє слово, Опостене, ще не одне серце буде краятись через неї!

— А буде, твоя..правда... І я так цього боюся! - відказав Сен-Клер з несподіваною гіркотою в голосі.

Він квапливо зійшов з веранди, щоб зняти Єву з коня.

— Єво, ясочко моя! Ти не дуже стомилася? - запитав він, стискаючи її в обіймах.

— Ні, тату, - відказала дівчинка.

Та її тяжкий, уривистий віддих стривожив батька.

— Навіщо ти так гналася, люба? Ти ж знаєш, це тобі шкодить.

— Мені було так хороше, тату, що я про все забула.

Сен-Клер на руках одніс її до вітальні й поклав на канапу.

— Анріку, ти повинен уберігати Єву, - сказав він, - їй не можна так швидко їздити.

— Я буду піклуватися нею, — відповів Анрік, сідаючи біля канапи й беручи Єву за руку.

Трохи перегодя Єві полегшало. Її батько й дядечко повернулися до своїх дамок, і діти зостались удвох.

— Знаєш, Єво, мені дуже жаль, що тато думає побути тут ще тільки два дні. Я ж тепер так довго тебе не побачу! От аби я лишився тут з тобою, я б постарався бути хорошим, не кривдити Додо, ну і взагалі... Я сам не хочу бути до нього лихим, але, знаєш, така вже у мене запальна вдача. Та й непогано йому при мені, далебі. Я іноді даю йому трохи грошей, і одяг у нього, як бачиш, справний. По-моєму, загалом йому живеться добре.

— А ти сказав би, що тобі живеться добре, коли б не мав у світі жодної душі, яка б тебе любила?

— Я? Ну звісно, що ні.

— Але ж ти розлучив Додо з усіма друзями, яких він мав, і тепер у нього нема нікого, хто б його любив. А так нікому не може бути добре.

— Ну, з цим я нічого не годен зарадити. Повернути йому матір я не можу і сам любити його теж не можу, та й ніхто цього не може, як я розумію.

---

 18 *Триктрак — старовинна французька гра, різновид дамок.