Слава ЗСУ!

— Чому ти не можеш його любити? — спитала Єва.

— Любити Додо? Та що ти, Єво! Ну, подобати його я ще сяк-так можу. Але ж і ти сама не любиш своїх слуг.

— Ні, люблю.

— Ото дивина!

Єва змовчала. Якусь хвилю очі її незворушно й замислено дивилися перед себе.

— І все ж, милий братику, — сказала вона, — люби бідного Додо й будь до нього добрий, хоч би задля мене!

— Задля тебе, сестричко, я ладен полюбити кого хочеш. Повір

мені, кращої, ніж ти, я ще зроду не бачив! .........

Анрік промовив це так гаряче, що його вродливе обличчя аж спалахнуло. Єва вислухала його спокійно, анітрохи не змінившись на виду, і тільки сказала:

— Я дуже рада, любий Анріку, що ти так думаєш. Сподіваюся, ти не забудеш свого слова.

Дзвоник до обіду поклав край їхній розмові.

Розділ XXIV НЕДОБРІ ПРИЗВІСТКИ

Через два дні по тому Олфред і Огюстен Сен-Клери попрощалися. У товаристві двоюрідного братика Єва дуже збуджувалась і тепер, стомлена тією надмірною напругою, почала швидко підупадати на силі. Кінець кінцем Сен-Клер погодився вдатись до медицини. Досі він цього вперто уникав, боячись визнати в такий спосіб страшну правду. Та наступні кілька днів Єва почувалася так зле, що не могла й виходити з дому, і він послав по лікаря.

Марі Сен-Клер навіть і не помічала, як в’яне та марніє її дочка, бо с^ме в той час цілком занурилась у вивчення двох чи трьох нових недуг, жертвою яких вона себе уявила. Вона мала непохитне переконання, що ніхто так не страждає, та й не може страждати, як вона сама, і з обуренням відкидала хоч найменший натяк на те, що хтось, окрім неї, може заслабнути. В таких випадках вона завжди твердила, що то просто лінощі або малодушність: от, мовляв, якби хто звідав усіх тих мук, що їх терпить вона, то швидко збагнув би різницю.

Міс Офелія кілька разів намагалася збудити в ній матерню тривогу за Єву, та все надаремне.

- Не бачу я, щоб дитина була недужа, - відказала Марі. — Онде як вона бігає та пустує.

- Але вона кашляє.

- Кашляє! Кому ви говорите про кашель! Та я сама все своє життя кашляю. Коли я була така, як Єва, всі думали, що в мене сухоти. Няня ніч у ніч сиділа біля мого ліжка. А що там Євин кашель!

- Та вона ж слабне, задихається.

- Ет, і зі мною скільки років те саме було! Нервовий розлад, ото й тільки.

- А як вона пітніє ночами!

- Я теж пітнію ось уже десять років. Мало не щоночі білизну на мені хоч викручуй. Сорочки до рубця мокрі, простирала няня вішає сушитися! Де ж би то Єві так пітніти!

І міс Офелія на якийсь час замовкала.

Та тепер, коли хвороба Єви стала очевидна й довелося прикликати лікаря, Марі нараз заговорила по-іншому. Мовляв, вона знала, вона завжди передчувала, що їй суджено бути найнещаснішою з матерів. І от тепер, геть недужа, вона мусить дивитися, як її єдина, її укохана крихітка сходить у домовину! Ночами Марі не давала спокою няні, а від рана до темна без угаву розводилася про нове тяжке горе; що випало на її долю.

- Марі, люба, не кажи такого! — умовляв її Сен-Клер. - Не можна ж отак зразу й зневірятися.

- Тобі, Сен-Клере, недоступні материнські почуття! Ти ніколи не розумів мене, тож не розумієш і тепер!

- Але не говори так, наче вже по всьому!

- Я не можу ставитись до цього так незворушно, як ти, Сен-Клере. Коли тобі байдуже до того, що твоя дитина під такою страшною загрозою, то мені аж ніяк. Для мене це надто тяжкий удар, та ще й після всього, що я мусила зносити.

— Єва справді квола дитина, — казав Сен-Клер, — я завжди це знав. Вона швидко виросла, це її виснажило, і її здоров’я таки викликає побоювання. Але останніми днями її просто зморила спека, до того ж вона трохи перевтомилася, коли тут був її двоюрідний братик. Лікар каже, що можна сподіватися на краще.

- Ну, коли ти можеш манити себе надіями, тим краще для тебе. Блаженні ті люди, що мають нечутливу душу. Далебі, хотіла б і я не брати цього так близько до серця - воно ж бо напевне мене доконає! О, якби ж то я могла бути така незворушна, як ви всі в цьому домі!

І «всі в цьому домі» несамохіть зичили їй того самого, бо Марі, хизуючись перед челяддю своїм новим нещастям, зробила з нього привід до незчисленних нападок на всіх і кожного. Хто б що сказав, зробив чи не зробив, як це враз оберталося на зайвий доказ того, що її оточують бездушні, нечутливі людці, яким байдуже до її страждань.

Бідолашна Єва іноді чула ті нарікання і мало очі не виплакала з жалю до матері, що так побивалася через неї.